Page 209 - 6625

вимоги до самого себе в значній мірі визначають мотивацію, напрямок і
цілеспрямованість всіх інших фахівців у його оточенні.
Соціальна потреба в ефективному управлінні ще більш виразна.
Згуртованість і міцність нашого суспільства все більшою мірою залежить від
з’єднання психологічних і соціальних потреб працівника розумової праці із
цілями організації й усього суспільства.
Такий працівник не повинен зіштовхуватися з економічними
проблемами. Його матеріальний стан у принципі повинен бути стійким. Він
повинен мати високі гарантії зайнятості, а його знання дають йому свободу дій.
Але його психологічні потреби й особисті ціннісні орієнтації можуть
задовольнятися його роботою й положенням у відповідній організації. Він
уважається професіоналом, представником вільної професії. У той же час він є
службовцем і підкоряється наказам. Своєму положенню він зобов’язаний
знанням, але змушений підкоряти всю їхню силу цілям і завданням організації.
У сфері знань немає начальників і підлеглих, але є старші й молодші. У той же
час будь-яка організація вимагає ієрархії. Ці проблеми, звичайно, виникли не
сьогодні. Офіцерський корпус і чиновницький апарат традиційно
зіштовхуються із цими проблемами й навіть знають, як їх вирішувати. І все-
таки ці проблеми досить серйозні. Для працівника-фахівця, як правило, не існує
погрози сповзання в убогість. Але над ним постійно висить погроза відчуження
або, виражаючись більш конкретно, на нього може нахлинути стан туги,
розпачу й безвихідності.
Точно так само, як економічне протиріччя між потребами працівника
ручної праці й роллю зростаючої економіки було соціальним питанням
дев’ятнадцятого століття, положення, функції й продуктивність працівника, що
володіє сумою знань, є соціальним питанням двадцятого сторіччя.
Єдиним наявним у нашому розпорядженні відповіддю є саморозвиток
кожного, особливо управлінців з метою підвищення власної ефективності.
Тільки в цьому випадку з’являється можливість сполучення цілей організації й
індивідуальних потреб. Особа, що прагне до продуктивного використання
сильних якостей - як своїх власних; так й інших людей, - автоматично сполучає
функціональність організації з особистими досягненнями. Свідомий
управлінець прагне зробити так, щоб його знання стали джерелом сприятливих
можливостей для організації. Маючи перед собою основну мету - внести
конкретний вклад у діяльність організації, він перетворює свої власні ціннісні
орієнтації в результати цієї організації.
Працівник ручної праці, принаймні в дев’ятнадцятому сторіччі, мав
усього лише одна мету - економічну - і був задоволений матеріальною
компенсацією. Однак, як стверджують представники школи “людських
стомунків”, все це було не зовсім так. Це особливо стало помітно, коли оплата
праці почала перевищувати прожитковий мінімум. Працівники розумової праці
також вимагають економічних винагород. Відсутність таких є стримуючим
чинником, але в той же час їхньої наявності недостатньо. Такі працівники

208