Page 53 - 6583

через капіляри грунту виходить в атмосферу з додатним
зарядом, залишаючи від’ємний заряд у землі. Там, де нема
дихання грунту (водні басейни, зледенілі райони), додатні
заряди можуть переноситись горизонтальною повітряною
конвекцією (густина конвекційних струмів може досягати
-5
4,810 СГС). Хоча вміст іонів у грунтовому повітрі є
достатнім для пояснення поверхневого заряду Землі, але
середня швидкість вертикальної конвекції повітря є вкрай
недостатньою для забезпечення існуючого висотного
розподілу просторового заряду атмосфери, а саме: виходить,
що усереднена швидкість вертикальної конвекції в сотні раз
менша від потрібної величини.
Зрозуміло, що квазістатичне поле в провідній
атмосфері може існувати тільки за умови
j   E  П ,
n
0n
0
де П – деяка величина, яка компенсує струм провідності,
0
і яка отримала в науці про атмосферну електрику назву
притоку.
Вважаючи, що усереднений нисхідний струм
провідності підводить до кожного квадратного сантиметра
земної поверхні за секунду 1800 додатних елементарних
зарядів, необхідно для збереження Q Землі припустити

існування притоку до Землі такої ж кількості електронів.
Проблема притоку П до сьогодні очікує свого
0
повного вирішення, фізична природа притоку залишається
незрозумілою. Були запропоновані різні гіпотези, і, зокрема,
Зеєлігер, виходячи значною мірою з формальних міркувань,
склав схему всіх мислимих гіпотез, намагаючись знайти
тільки розумовим методом серед них найбільш можливі.
Аналогічним неправильним методом Швейдлер пробував
знайти найбільш можливу гіпотезу серед складеної ним схеми
всіх фізичних допустимих пояснень притоку. З цього приводу
Бенндорф помічає, що «серед всеможливих видів пояснень не
явилось жодного можливого». Це недивно, оскільки для
вирішення великої конкретної проблеми необхідні не
розумозорові побудови, а тривалі регіональні дослідження,
спрямовані передовою творчою ідеєю. Але варто все ж

53