Page 54 - 6583

згадати деякі з гіпотез, становлять фізичний інтерес чи мають
деяку емпіричну основу.
Притік як потік від’ємних зарядів космічного чи
сонячного походження. Оскільки струм провідності виводить
з атмосфери додатні заряди, то припускають, що є від’ємно
заряджений потік позаземного походження, пов’язаний із
додатними зарядами, що поглинаються верхніми шарами
атмосфери. Інакше кажучи, із світового простору на Землю за
цією гіпотезою має приходити нейтральний потік, який,
проходячи атмосферу, стає негативно зарядженим потоком.
Для того щоб бути у згоді з дійсністю, слід припустити, що
від’ємні заряди подібного потоку зобов’язані мати достатню
магнітну жорсткість (велику швидкість, необхідну для
прориву магнітного поля Землі) та малу іонізуючу здатність.
Однак відомі частинки навряд чи можуть одночасно мати ці
властивості.
Ця гіпотеза, яка дає пояснення й іншим явищам, при
багатьох спробах не отримала експериментального
підтвердження. Можливо, що притік цього типу відбувається
в полярних зонах, де не потрібно приписувати частинкам
особливі властивості, але де, на жаль, майже не проведено
систематичні дослідження.
Притік як потік важких іонів. Звичайно виникає
думка прийняти як передавачі від’ємних зарядів заряджені
важкі частинки, які, падаючи на Землю, повідомляють про
від’ємний заряд. Такими можуть бути частинки пилу, дощові
краплі, сніжинки, град і т.д. Найбільш придатними за
величиною заряду є частки осадів. Справді, спостереження
показують, що питомий опір дощових крапель 10 ел 10 см ,
3
питомий заряд сніжинок  3 10 ел см і деколи питомий
10
3
заряд осадів досягає близько  5 10 ел см . Але оскільки
3
10
факти свідчать про перевагу додатних зарядів осадів, то ця
гіпотеза позбавлена міцної емпіричної основи.
Притік як результат спонтанного розпаду
позитивного заряду. Сванн зробив спробу виправити основне
рівняння поля, а саме: він вважає, що в першому рівнянні
Максвелла густина струму провідності має визначатися не
тільки швидкістю u об’ємних зарядів  , але й її похідними

54