Page 56 - 6583

поле, причому заряд земної кулі може бути будь-яким. Для
того щоб здійснити таке циклічне перенесення, необхідно в
контурі цього циклу мати напрямлену вверх сторонню
напругу (додатно полярну)

  c   j l 0 dl ,

L
де L – контур циклу (рис. 2.3).
Оскільки опір іоносфери та Землі малі порівняно з
опором атмосфери, то можна написати

0 h 0 0 h  1 1 
  c   j  dn   j  dh  I     dh  I  R .
 

0
n
n
0 h 0 0  S  S  
Звідси опір атмосферного циклу
 1 1  0 h  1 1 
R 0       dh  57, 10 10    Oм ,

 
 S  S   0  S  S  
чи, вважаючи S S , маємо:
 
7 , 105 10 150
R  Oм  Oм ,
0
 S 0 
де  – розмір додатної зони стосовно до всієї земної
поверхні.
Відповідно, стороння напруга
200 кB
   c  I  R  ,
0

тобто значно вища різниця потенціалів іоносфери та Землі.
Доцільно поділити зони збудження на такі райони:
1. Райони з тривалим стаціонарним збудженням – в
основному райони з тривалими дощами. Тут аномальне поле
того ж порядку, що і величина нормального поля.
2. Райони з тривалими стаціонарними збудженнями – в
основному райони гроз, де спостерігаються аномальні поля,
які в багато разів перевищують нормальне поле.

56