Page 125 - 6544

Для різних середовищ значення ГДК одних і тих же токсикантів
різняться. Різні також максимальні разові й середньодобові ГДК тих
самих забруднювачів.
3
Так, максимальна разова ГДК сірчистого газу – 0,5 мг/м , а
середньодобова – 0,05;
ГДК парів фтороводню відповідно – 0,02 і 0,005,
3
аміаку – 0,2 і 0,004 мг/м .
Середньодобові ГДК парів свинцю у повітрі не повинні
3
перевищувати 0,0003 мг/м , оскільки ці речовини дуже токсичні.
У 1991-1992 рр. для речовин було визначено близько 700 ГДК і
кілька десятків їх комбінацій, близько 1 200 – для природних вод і
близько 200 – для грунтів.
Під час визначення ГДК речовин природних вод вони поділя-
ються на ГДК вод господарсько-питного користування та ГДК вод
рибного господарства (тут теж ГДК тих самих речовин мають різні
значення).
У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для орного шару.
Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної
людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту
самоочищатися, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі
більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.
Для всіх об'єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і
встановлюють норми на ГДВ.
Гранично допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин,
яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю
часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони
не була вищою від ГДК.

15.3 Санітарно-захисні зони
З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств
проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для
кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів,
які забруднюють довкілля.
У СРСР у 80-х роках було запроваджено Державний стандарт на
правило встановлення ГДВ шкідливих речовин промисловими
підприємствами (ГОСТ 17.2.3.02.78). Визначають ГДВ на основі
розрахунків розсіювання забруднювачів у атмосфері.