Page 87 - 6500

наш погляд, – надання якісного, унікального та конкурентоспроможного турпродукту,
спрямованого на духовне та фізичне відновлення та вдосконалення людини. З огляду на
це, при формуванні регіонального туристичного комплексу необхідно врахувати та
дослідити проблеми районування, специфіки туристичних та курортних районів,
систематизувати комплекс рекреаційних ресурсів та провести його повну й об’єктивну
інвентаризацію.
В той же час, формування та розвиток РТК повинні базуватися на поєднанні
ринкових та державних механізмів регулювання. Очевидно, що в аналізі видів економ
ічно ї діяльності йдеться, в першу чергу, про самостійні господарські суб’єкти ринку -
підприємства та установи, що діють в ринкових умовах. Державне регулювання до
категорії сфери діяльності не входить, воно стоїть над нею. В РТК держава виступає в
якості окремого учасника, суб’єкта, що забезпечує більш тісний зв'язок інтересів регіону з
інтересами окремих учасників РТК.
Доцільність формування РТК, планування його розвитку, побудова загальної
стратегії, політики та тактик и базується на отриманні визначеного економічного ефекту
за рахунок економії усіх видів ресурсів щодо створення та просування єдиного
туристичного продукту території.
На основі досліджень вітчизняного та світового досвіду управління туристичним
комплексом можна виділити три підходи до його формування.
Перший підхід полягає в тому, що регіональна політика в деяких секторах
національної економіки, включаючи і туризм, часто не здійснюється відокремлено, а
інтегрується в політику інших секторів економіки. Регіони включають в свої економічні
стратегії плани розвитку туризму. Така необхідність вирішення проблем туризму в
загальному контексті соціально-економічного розвитку регіону обумовлюється рядом
причин. По-перше, регіональний туристичний комплекс є невід’ємною частиною
господарської та соціальної системи територіального утворення. На розвиток економіки
туризму суттєвий вплив спричиняють стан кредитно-грошової системи, рівень розвитку
суміжних секторів економіки, сфери послуг в цілому та ін. По-друге, розвиток
туріндустрії потребує концентрації значних фінансових ресурсів та в багатьох випадках
передбачає наявність великої кількості учасників як на стадії формування інвестиційного
портфелю, будівництва, реконструкції, так і на стадії функціонування підприємства. По-
третє, як показує практика, найбільш високі результати в плані окупності вкладеного
капіталу досягаються при можливості формування конкурентоспроможного комплексного
туристичного продукту, що передбачає наявність розвинутої супутньої інфраструктури та
спеціалізацію на всіх стадіях виробництва та реалізації туристичних послуг.
Другий підхід базується на тому, що регіони, які характеризуються високою
туристичною привабливістю та розвинутим туристичним сектором, розробляють
самостійні стратегії розвитку туризму. Цей підхід являється доцільним за умови
обґрунтування того, що розвиток туризму буде сприяти динамічному та збалансованому
розвитку адміністративно-територіальних одиниць, тому що стратегічний план – це
документ, який спрямований на досягнення головної мети (в даному випадку це розвиток
туристичної індустрії) – підвищення конкурентоспроможності території.
Третій підхід враховує наступну характерну особливість туризму - часто привабливі
для туристів місця знаходяться в межах більш ніж одної адміністративної одиниці, тому
необхідним є їх співробітництво. Таке співробітництво може передбачати спільну
технічну інфраструктуру (водопостачання та відведення стічних вод, дороги,
телекомунікації тощо). Розвиток туризму також передбачає координацію дій місцевої
влади з державною адміністрацією на рівні району та вище. Усталення такої співпраці
суттєво підвищує можливості для розвитку туризму.
Регіональний туризм має свою історію виникнення, стадії розвитку, структуру,
внутрішню організацію, спеціалізацію на певних видах туризму та відпочинку, свої
переваги та недоліки.