Page 16 - Міністерство освіти України

Верховний бог вважався як цар богів і людей, засновник і охоронець
законів. Інші головні боги рахувались його помічниками, які відповідали за
окремі ділянки земного і “потойбічного” життя.
Так, за віруваннями стародавніх греків (VIII ст.до н.е.- III ст.н.е.),
верховним богом був Зевс. Крім Зевса були богиня шлюбу і сімейного життя
Гера, головний суддя в “країні мертвих” Аїд, богиня мудрості, наук і ремесла
Афіна, бог мистецтва і хранитель доріг Апполон та інші. У давньоіндійській
релігії (X-I ст.до н.е.), яка отримала назву брахманізму, в якості верховного бога
вважався Брахма. Йому допомагали бог творення і руйнування Шіва і бог-
хранитель Вішну, Індра – бог війни та ін. У ранній національній релігії древніх
євреїв (XI-VII ст.до н.е.) пантеон богів складали : верховний бог Яхве, богиня
сімейного життя Анат, бог Сонця Самсон, бог землеробства Ілія, бог пустині
Азаел та ін;
4) зародження вчення про загробне життя, тобто про причинний зв’язок
між поведінкою людини в земному житті і її долею в загробному бутті. Це
вчення визнає посмертну нагороду для праведників і покарання грішників після
смерті;
4) обов’язковість і складність жертвоприношень. У жертву богам
приносили: пшеницю, виноградні галузки, мед, молоко, вино, пахучу траву,
диких птиць, когутів, кіз, овець, свиней, биків, псів, коней.
Багато національних релігій знали і про жертвоприношення людей.
Жителі Карфагена, наприклад, як це повідомляє Плутарх (II ст.до н.е.), у жертву
бога війни Молоху приносили не лише військовополонених, але й своїх дітей-
первісток. Є дані про жертвопринесення у давньоєвропейській та інших ранніх
національних релігіях.
Ранні національні релігії не збереглися до наших днів, але багато їх ідей і
обрядів увійшло в сучасні релігії.
Пізні національні релігії – це такі релігійні вірування, які охоплюють
своїм впливом усі соціальні шари населення в межах однієї національності. До
цієї релігійної форми відносяться багато релігій, які існують у наші дні:
індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм
(Японія), іудаїзм (релігія громадян єврейської національності в багатьох країнах
світу) та ін.
Історичним грунтом виникнення різних національних релігій була така
криза суспільних порядків, при якій виникла потреба використовувати релігію в
якості засобу потіхи і примирення найбільш пригніченої частини населення. У
більшості випадків суттю цієї кризи був розклад рабовласництва і перехід до
феодальних суспільних відносин. Однак, мали місце і специфічні форми прояву
названої кризи. Так у житті єврейської народності криза виразилась в тому, що
вона дуже скоро залишилася своєї національної державності і багато віків була
під впливом іноземних загарбників. У цих умовах їхня національна релігія,
втратила для ранніх національних релігій свою функцію ідеологічного
протиборства верхів низам.

Які основні риси пізніх національних релігій? Серед них:

1) великий маштаб впливу. У даному випадку релігія відіграє роль
ідеологічної упряжки ставлення до всіх інших пригнічених

16