Page 63 - 6469

Мета теми: визначити основні смислові акценти пізнання
та його рушійні сили; ознайомитися з філософськими
тлумаченнями істини; проаналізувати співвідношення
пізнавальної діяльності з практикою людини; оволодіти
методами наукового пізнання та вміти застосовувати їх на
практиці.

Методичні вказівки

1. Особливості та структура пізнавального процесу.
Розпочинаючи розгляд теми загалом, варто наголосити, що
філософська традиція, яка ґрунтується на поняттях «gnosis» та
«epistema» (обидва позначають знання як феномен),
характеризує вчення про пізнавальний процес як гносеологію
та епістемологію. Термін «епістемологія» більш поширений у
західних англомовних країнах, йому надають перевагу ті
вчені, які досліджують природу наукового пізнання. Поняття
«гносеологія» є ширшим за змістом і охоплює будь-які форми
та види пізнання людиною навколишнього світу – наукові,
донаукові, ненаукові.
Розкривши визначення понять «пізнання» та «знання»,
потрібно показати зв’язок пізнавальної діяльності з рівнем
суспільно-історичного розвитку людства, виокремити знання
як продукт суспільно-трудової і розумової діяльності людей.
При розгляді процесу пізнання слід виділити в його структурі
наступні елементи: 1) суб’єкт пізнання – людина, яка є
вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що
здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає й
історично передає їх новим поколінням; 2) об’єкт пізнання –
відповідний фрагмент (частина) об’єктивної реальності
(соціальної, природної, правової та ін.), який включений у
людську діяльність і пізнання; 3) посередники пізнання –
засоби пізнання як матеріального характеру (знаряддя праці,
прилади, інструменти, комп’ютери тощо), так і ідеального

63