Page 9 - 6447
P. 9

заїжджих  дворів  на  дорогах  у  перській  державі  описує  Геродот
               (V  ст.  до  н.  е.).  Вони  належали  шахові  й  були  призначені  для
               чиновників, що роз'їжджали у службових справах.
                      У період Римської імперії мережа прекрасних доріг загальною

               довжиною  близько  85  тис.  км  сприяла  розвитку  подорожей.
               Існували  численні  заїжджі  двори,  державні  й  приватні.  Держава
               будувала  уздовж  основних  доріг  заїжджі  двори  для  чиновників,

               названі  мансіонес,  що  забезпечували  нічліг  та  їжу  винятково
               державним службовцям. Крім них, було багато приватних заїжджих
               дворів,  що  були  доступні  всім  мандрівникам.  Скромні  сільські
               заїжджі  двори  називали  кумпонами,  а  багатші,  зі  стайнями  –

               стамбулами. Однак, з розвитком господарських відносин, зростали
               вимоги  мандрівників,  виникало  багато  упорядкованих  і  багатих
               заїжджих  дворів.  Як  повідомляє  Цицерон  (106–43  рр.  до  н.е.),  у

               заїжджих  дворах  були  лазні,  масажні,  пральні,  чищення  взуття;  у
               них  подавали  свіжі  овочі.  Вони  перебували  під  постійним
               спостереженням і контролем уділів – державних чиновників.

                      У  перші  століття  нашої  ери  з'являються  розкішні  заїжджі
               двори – готелі в таких курортних місцевостях як Стабія біля Риму
               або  Канобус  біля  Олександрії.  У  руїнах  Помпеї  археологи  теж

               знайшли  кілька  заїжджих  дворів  різного  характеру.  Один  із  них
               являв  собою  одноповерховий  будинок,  що  нагадував  звичайний
               жилий будинок; у ньому розміщувалися кухня, дві або три кімнати
               для  гостей,  а  у  дворі  –  колодязь  і  вбиральня.  Були  там  і  більші

               двори,  у  яких  була  їдальня,  багато  спалень,  дві  вбиральні  й  дві
               водяні напувалки.
                      У  ІІ–Ш  ст.  н.е.  все  більшу  роль  у  римському  суспільстві

               починають відігравати християни. Як духовні особи вони не могли
               зупинятися  в  приватних  заїжджих  дворах  через  їхню  погану
               репутацію. У зв'язку з цим, за рішенням собору у Ніцеї в 325 році й
               у  Картало  в  398  році  було  побудовано  в  кожному  місті  для

               служителів  культу  й  прочан  заїжджі  двори,  які  називали
               ксендохіями. У результаті цього при єпархіальних церквах і місцях
               особливого  поклоніння  в  IV–V  ст.  н.е.  створюють  заїжджі  двори.

               Одночасно  починають  розвиватися  торговельні  відносини.  Усе
               більше з'являється людей, що роз'їжджають у приватних справах, і
               у  зв'язку  із  цим  виникають  приватні  заїжджі  двори,  так  звані

               остерії.  Про  один  із перших  таких  дворів  згадується в  письмових
               джерелах від 881 р. Граубюндене (Швейцарія).


                                                             9
   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14