Page 108 - 6303

5.Від ченців-книгонош –до мережі дистрибуції друкованих видань
Книжкова торгівля, як галузь, що організовує доставку видавничої продукції до
споживача, виникла задовго до запровадження друкарського верстата у процес
книготворення. Перші писемні згадки про продаж рукописних книг, скажімо, в
давньоукраїнській державі належать ще XI століттю.
Книги продавали спочатку в тих місцях, де їх творили, — при монастирях,
княжих дворах, — тобто там, де діяли школи перекладачів і переписувачів. Із
зростанням попиту на рукописну книгу посланці цих книготворчих центрів, передусім
ченці, вирушали в близькі й далекі країни, нерідко й до чужинців, пропонуючи свій
особливий товар. Згодом їх замінили книгоноші — представники нової професії, яка на
той час тільки зароджувалася. Це були комунікабельні, добре освічені, підприємливі
люди, які розуміли силу писаного слова і вміли так розповісти про переваги й принади
свого краму, що додому вони завжди поверталися з порожніми мішками, але з
наповненими монетами кишенями.
Торгівля книгами помітно пожвавлюється із поширенням друкарства. На
ярмарках знаних європейських міст уже з початку XVI століття з'являються перші
книжкові каталоги.
Тривалий час потужним центром, з якого розвозили в усі кінці слов'янського світу
значні наклади книг, була друкарня Києво–Печерської лаври. Особливо великим
попитом користувалися лаврські друки в Москві та інших містах Росії, що спонукало
киян навіть до відкриття в Москві свого книжкового магазину і складу. Так тривало
доти, поки російський цар Петро І, стурбований впливом українців у Московії, не
заборонив своїм указом від 5 жовтня 1720 року друк і поширення в імперії випущених
у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях видань, оскільки такі книги були
надруковані "несогласно с московскими печатями", тобто тогочасною українською
мовою.
Протягом другої половини XIX — початку XX століть в умовах дії
антиукраїнських цензурних циркулярів вітчизняні видавці змушені були друкувати й
розповсюджувати свої видання в напівлегальних умовах власними силами або через
культурологічні просвітні осередки. Окремі книжкові торговельні заклади, які
спеціалізувалися на продажу українськомовних книг (зокрема, книгарня
Є.Череповського в Києві), неодноразово закривала влада, а друковані видання
конфісковували відразу після завезення з друкарні.
Після 1917 року партійне керівництво тогочасної радянської держави, вважаючи
видавничу справу важливою ділянкою ідеологічного впливу на маси, почало
створювати централізовану, потужну й розгалужену, мережу розповсюдження
друкованих видань. Останній етап її існування, який припав на початок 90-х років
минулого століття, характерний тим, що в умовах суцільних дефіцитів мільйонні
наклади недорогих за ціною масових видань розкуповувалися миттєво.

6. Структура витрат на конкретне видання
Організація роботи юридично оформленого й зареєстрованого відповідним
державним органом видавництва чи його самостійного підрозділу з першого дня
існування потребуватиме немалих матеріальних та грошових витрат.
Спробуємо визначити структуру витрат на виготовлення друкованого
видавничого продукту. Розподілимо ці витрати на кілька блоків: 1)гонорарні;
2)загальновидавничі; 3)редакційні; 4)поліграфічні; 5)маркетингові. Відразу слід
зауважити, що поділ цей дещо умовний. Кожен з цих блоків має свої складові, які
потребують деяких коментарів.

110