Page 46 - 6300

Знання та інформація розмежовуються В. К. Казанцевою та А. Д. Урсулом,
як процес та наслідок людського пізнання з різних боків: перше – із суто

гносеологічного, друге – переважно з комунікативного. Припущення про
необхідність розмежування знання та інформації в інформаційних процесах як

об’єктах діяльності висловлював Д. Й. Блюменау.
Останні дослідження феномена «знання» з’ясували його неоднорідність.

Розрізняють знання, що явно артикулюється та неявно, тобто таке, що не

артикулюється (особистісне, тобто таке, що охоплює уміння, навички,

інтуїтивні образи, інші форми особистісного досвіду).

Знання, що артикулюється, легко піддається перетворенню на

інформацію, для перетворення на інформацію знання, що не артикулюється

необхідні спеціальні механізми, створення яких стало можливим лише на

сучасному рівні розвитку інформаційних технологій, досягнень у теорії

пізнання та інших когнітивних дисциплін.

Знання, що не артикулюється, на словах передати неможливо. Ці

компоненти знання, так само як і на світанку цивілізації, трансформувалися в

суспільстві лише за допомогою механізмів соціальної пам’яті, наслідування

соціальних нормативів. Їх трансляція обмежена навчанням під час

безпосереднього навчання вчителя з учнем, тобто шляхом наслідування зразка.

Передавання та сприйняття не артикульованого знання можливі лише шляхом

повторення або хоча б участі у реальній діяльності вчителя (експерта),

наслідування йому. Однак, спеціальні зусилля щодо видобування знання з

інформації та його презентування – це, за висловом Е. Шапіро, «неминуча

плата за ускладнення ноосфери (та всієї людської культури), що виявляється у

збільшенні обсягу та погіршенні структури знань». Лише в умовах нової

інформаційно – знанєєвої технології, систем штучного інтелекту (ШІ) та

експертних систем (ЕС) стало можливим наближення до механізму вираження

не артикульованого знання. Пошук варіантів на базі метаданих експертних