Page 21 - 6300

Соціальна комунікація – це такий обмін, який забезпечує кооперативну
взаємодопомогу, роблячи можливою координацію дій більш складною. Це

визначення базується на стійкості соціальних структур, що забезпечується
рядом дій часткового й повного взаєморозуміння, яке підтримується день за

днем багатьма окремими діями комунікативної природи, і уявлень про
систему соціально-комунікаційної діяльності. В іншій назві – поняття

соціальних комунікацій значно звужується, бо масові комунікації є їхньою

складовою, при цьому далеко не єдиною. Сучасна наука розуміє соціальну

комунікацію як процес, завдяки якому ідея передається від джерела до

отримувача з метою зміни поведінки, соціальних знань та соціальних

установок останнього. Категорія «соціальна комунікація» визначається тим,

що вона:

 характеризує важливий спосіб реалізації соціальних зв’язків між

людьми;

 фіксує умову й універсальний соціально-психологічний механізм

взаємодії соціальних суб’єктів, ступінь ефективності якого виявляє себе

на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства;

 позначає особливий вид мотивованої й цілеобумовленої активності,

спрямованої на обмін ідеями, знаннями й досвідом, уявленнями та

емоціями, нормативно - ціннісними образами діяльності й поведінки,

які пронизують всі сторони образу життя людей.

Феноменологічно зумовлене визначення СК через тип соціальної

взаємодії доповнюється його онтологічним змістом як системи соціальних

комунікацій через об’єднання широкої й різноманітної за змістом

комунікаційної діяльності у суспільстві, що породжує її об’єктну основу.

Соціальна комунікація, або соціокомунікація, є предметом спеціальної галузі

соціології – соціології комунікації. Вивчення соціальної комунікації опирається

на різні напрями, наукові школи, теорії, які умовно можна об’єднати у три

групи комунікації, сформовані на соціальній, мовній і власне комунікативній