Page 22 - 6300

основі. Витоки соціальної комунікації пов’язані з вивченням соціальних
факторів, які сприяють формуванню соціального знання й оцінних категорій

комунікації. Саме ключове поняття «соціальні комунікації», будучи
центральним для соціології ХХ століття, зазнало змін. Сьогодні його

використовують у трьох методологічних контекстах. Перший підхід
орієнтується на вивчення комунікативних засобів з метою їх застосування для

реалізації соціальних функцій комунікації. Друге тлумачення стосовно

соціальної комунікації пов’язане з проблемами міжособистісної комунікації, а

третє – з проблемами впливу масової комунікації на розвиток суспільних

відносин. Ці три підходи в певних аспектах навіть суперечать одне одному.

Саме ця причина в першу чергу не дозволила до цього часу створити струнку

теорію комунікації.

При цьому виокремлюють три основні (базові) функції соціальної

комунікації:

 інформаційна – означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві

поширюється інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та

процеси;

 експресивна – визначає здатність соціальної комунікації передавати

оціночну інформацію про предмети або явища;

 прагматична – означає, що соціальна комунікація є засобом, який

спонукає людину до певної дії та реакції.

Суттєвою ознакою соціальної комунікації є нормативність, тобто не

хаотичний обмін думками, рішеннями, а упорядкований, урегульований процес,

строго регламентований документами. В першу чергу нормативність

розповсюджується на сферу трудового суспільства, сферу політики,

судочинства, побуту. Ознакою соціальної комунікації є стандартизація –

дотримання етикету, поведінки. Саме в цілеспрямованій, а не в хаотичній

соціальній комунікації комуніканти і реципієнти усвідомлюють три мети: