Page 95 - 6283
P. 95

який визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини. Його
               можна зрозуміти з того, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої


               думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого діє. У
               структурі  характеру  виокремлюють  дві  групи  його  компонентів:  позиційні  й


               загальні.  До  позиційних  компонентів  належать:  спрямованість,  переконання,
               розум, почуття, воля й темперамент. Загальні компоненти: повнота, цілісність,


               визначеність і сила характеру. Характер – це єдність типологічного й набутого

               життєвого досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання визначають

               різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але

               форму  вияву  цього  ставлення,  динаміку  реакцій  особистості  визначає  її

               темперамент.  Особливості  типового  характеру  виявляють  позитивне  або

               негативне ставлення до праці; інших людей; до самої себе; предметів та явищ

               дійсності. Характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або

               протидіяти  розвиткові  певних  рис  людини.  Людський  характер  формується  з

               перших днів життя людини до останніх його днів. Характер можна змінювати

               протягом усього життя людини.

                     Спрямованість  –  це  властивість  особистості,  що  представляє  собою

               систему  взаємопов’язаних  внутрішніх  спонукань,  які  спрямовують  та

               орієнтують її життєвий шлях у соціальному просторі й часі. Під спрямованістю

               розуміють систему мотивів, які домінують. Виникнення ієрархічної структури

               мотивів  –  передумова  стійкості  особистості.  У  структуру  спрямованості

               входять  усвідомлені  мотиви  поведінки:  цілі,  інтереси,  ідеали,  переконання

               особистості.  Їхня  стійка  ієрархія  дає  змогу  в  певних  межах  передбачити

               загальну спрямованість особистості, її вчинків. Проте на поведінку впливають

               не  тільки  усвідомлені,  а  й  мало  усвідомлені  мотиви.  Їхнє  співвідношення

               визначає  поведінку  людини  в  новій  ситуації.  Основні  теорії  мотивації

               прийнято поділяти на дві групи: змістові та процесуальні. У змістових теоріях

               акцент  роблять  на  виявленні  та  вивченні  внутрішніх  спонукань  (потреб,

               мотивів),  на  яких  базується  поведінка  людей,  їхня  професійна  діяльність.

               Процесуальні  теорії  розкривають  закономірності  організації  цілісної


                                                              95
   90   91   92   93   94   95   96   97   98   99   100