Page 35 - 6265

Японська модель так само, як і німецька, належить до інсайдерського типу.
Для неї характерним є: значний рівень концентрації акціонерного капіталу;
фондовий ринок характеризується високим рівнем спекулятивних операцій;
основні інвестори - банки та підприємства, з якими компанія має партнерські
відносини; в більшості компаній до складу спостережної ради не входять
виконавчі директори; майже всі члени ради директорів - це представники вищої
ланки управління або колишні керівники, також у ній обов'язково присутні
офіційні або неофіційні представники уряду. До того ж приблизно в 50 %
зареєстрованих японських компаній показник ринкової капіталізації не перевищує
чистої вартості їх активів.
Таким чином, уніфікованими рисами всіх національних моделей є такі:

- високі вимоги до розкриття інформації;
- паралельний процес посилення правочинностей органів управління
акціонерними товариствами та контролю за органами управління з боку
акціонерів;
- обов'язки Ради директорів;
- захист прав дрібних акціонерів по всьому спектру проблем (переважне
право купівлі акцій нових випусків, правила злиттів і поглинань, кумулятивне
голосування тощо), а також кредиторів;
- підвищення ролі фондового ринку;
- жорсткий регламент випуску акцій, зміни статутного капіталу, введення
вимог щодо неприпустимості збільшення прибутку за рахунок основного капіталу.
До диференційованих рис національних моделей можна віднести такі:
- орієнтація інвесторів на короткостроковий розвиток в англо-
американській, що пов'язано з побоюваннями зниження курсової вартості акцій, і
на довгостроковий розвиток у німецькій і японській моделях;
- структура правління і склад акціонерів: однопалатна в англо-
американській, двопалатна в німецькій, багатостороння - в японській;
- модель фондового ринку: небанківська модель фондового ринку в англо-
американської моделі компанії отримують фінансування через емісію цінних
паперів, і банківська - в німецькій і японській, тобто компанії фінансуються через
банки, які беруть участь на фондовому ринку;
- деякі інші елементи: система довічного найму персоналу в Японії, участь
співробітників в управлінні компанією в Німеччині, відсутність бізнес-груп - в
США і Великобританії.
В Україні в даний час корпоративний сектор відіграє провідну роль у
соціально-економічному розвитку країни. У різні періоди розвитку економіки
України закладалися передумови створення ефективного корпоративного сектора,
але в той же час виникали певні протиріччя в системах корпоративного
управління. Кожен період уособлював нову стадію розуміння економічних
проблем країни і шляхів їх вирішення.
Історично склалося так, що на першому етапі створення акціонерних
товариств та формування вітчизняної системи корпоративного управління
відбувалося за аутсайдерської моделі. Зміна власників шляхом концентрації

35