Page 74 - 6194

Землетруси на Землі локалізуються в певних ділянках,
утворюючи так звані сейсмічні області, сейсмічні зони і
сейсмічні смуги. Вони переважно пов'язані з областями і
зонами молодого рельєфоутворення, тобто з
геосинклінальними поясами. Як приклад, сейсмічною є
геосинклінальна смуга, яка простягається від Альп, через
Апенніни, Карпати, Крим, Кавказ до Гімалаїв.
Області Землі, в яких впродовж історичного часу (3-5
тис. років) не відбувалось ніяких ознак активності землетрусів
або вони проявлялися дуже рідко, мають назву асейсмічних
областей. Асейсмічні регіони належать до платформових
спокійних областей.
Причиною виникнення землетрусів є стрибкоподібне
вивільнення енергії у певному об'ємі Землі. Більша частина
зареєстрованих землетрусів має тектонічне походження.
Напруги, викликані тектонічними силами, накопичуються
протягом десятків і сотень років. Вивільнення енергії
супроводжується розривом і зміщенням твердої речовини у
вогнищі землетрусу та зворотними деформаціями гірських
порід за межами вогнища. Зворотні деформації поширюються
у вигляді пружних коливань.
Об'єм геологічного середовища, де проходить зняття
частини тектонічних напруг і вивільнення деякої частки
накопиченої потенціальної енергії деформації, називається
вогнищем землетрусу. Кількість енергії, яка виділяється при
одному землетрусі, залежить, головним чином, від розмірів
зсунутої поверхні розлому. Відома максимальна довжина
розломів, утворених при землетрусах, складає 500-1000 км
(Камчатський землетрус у 1952 р.; Чилійський землетрус у
1960 р. та ін.). При цьому, зміщення по розлому досягало 10 м.
Просторова орієнтація розлому і напрям зміщення його крил
отримали назву вогнища землетрусу, а математично
розрахований центр знаходження цього вогнища - гіпоцентр.
Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається
епіцентром. Проекція епіцентру на протилежну точку Землі
має назву антиепіцентру. Відстань від гіпоцентру до
епіцентру називається глибиною джерела землетрусу.
Відстань від епіцентру до точки реєстрації і виміру сили
землетрусу на поверхні Землі називається епіцентральною
відстанню.
Напрям поширення коливань в земній корі, що
виникають у гіпоцентрі, отримав назву напрям сейсмічних
хвиль. Лінії рівних значень сили землетрусу називаються
ізосейстами або ізосейсмічними лініями. Зона навколо
епіцентру, яка обмежена ізосейстою максимальної величини,
називається плейстосейстовою областю (рис. 4.3).

73