Page 102 - 6183

задирів поверхню однієї із деталей змащують машинним маслом. Слід мати
на увазі, що після запресування внутрішній діаметр втулки зменшується.

Тому після запресування втулки розточують або розгортають.
Втулку закріплюють від провертання декількома способами. Якщо в

неї є опорний бурт, то стопорять штифтом (свердлять отвір в опорному бурту
і в корпусі підшипника та запресовують штифт) або гвинтом (в бурті

свердлять отвір, а в корпусі підшипника нарізають різь). В іншому випадку

свердлять отвір з боку торця втулки так, щоб він утворився частково у втулці

і частково в корпусі. В цей отвір запресовують штифт.

Рознімні підшипники-вкладиші можуть бути товстостінними і

тонкостінними. Їх виготовляють із маловуглецевої сталі і заливають

антифрикційним сплавом з товщиною шару 0,7...3 мм для товстостінних і

0,3...1,3 мм для тонкостінних підшипників.

Перед встановленням вкладишів перевіряють правильність їх

прилягання до посадочних місць з допомогою щупа (щуп товщиною 0,05 мм

не повинен проходити в місцях доти-кання вкладиша з посадочним місцем)

або на фарбу (пляма відбитка повинна займати не менше 80 % поверхні

посадочного місця). Вкладиші заганяють на посадочні місця легкими

ударами гумового молотка через дерев’яну планку, яка знаходиться на обох

стикових поверхнях вкладиша.

Кінцевою операцією складання рознімних підшипників ковзання

служить укладка вала в підшипники. Вкладиші повинні добре прилягати до

його шийки. Це досягається точністю виготовлення вкладишів у

тонкостінних або розточуванням у товстостінних підшипників. При

складанні тонкостінних деталей необхідно створити певний натяг при їх

посадці в гнізда, що забезпечить повне прилягання і необхідну міцність

з’єднання. Натяг в з’єднанні вкладиша з гніздом створюється після затяжки

болтів кришки завдяки виступанню краю вкладиша над площиною роз’єму

корпуса підшипника.

98