Page 97 - 6183

В зв’язку з відсутністю припасувальних операцій легко налагодити
автоматичну лінію складання. Однак ускладнюється процес механічної

обробки, оскільки він потребує призначення досить жорстких допусків на
розміри складових спряжень.

Таким чином, даний метод найбільш доцільно застосовувати в умовах
крупносерійного і масового ремонтного вироб-ництва для дволанкових

розмірних ланцюгів (наприклад, в спряженнях вал-втулка, вал-підшипник і

т.д.). Для багатоланкових ланцюгів цей метод трудомісткий та економічно

недоцільний.

Складання за методом неповної взаємозамінності. Відрізняється від

попереднього метода тим, що з метою зниження собівартості складання

допуски на розміри складових ланок попередньо збільшують.

Якщо припустити, що дійсні відхилення розмірів складових ланок є

незалежними величинами, то, застосовуючи для розрахунків допуску на

замикаючу ланку метод сумування за теорією ймовірності, отримаємо:

m 1 
ТА  К  а TA . (4.3)
0 j j
1  j

де К – коефіцієнт ризику, який характеризує процент виходу значень

замикаючої ланки за межі встановленого допуску (при К=3 ризик браку

дорівнює 0,2%);

а – коефіцієнт, який характеризує закон розподілу.

Розглянемо доцільність збільшення полів допусків на складові ланки

ланцюга при складанні за методом неповної взаємозамінності на прикладі.

Припустимо, що розмірний ланцюг складається з чотирьох складових

ланок з однаковими допусками ТА j; закон розсіювання розмірів близький до

закону Гауса, К=1, а j =1.

Тоді допуск на замикаючу ланку за теоретикоімовірністним методом

складе:

m 1
2
ТА  TA  4TA 2 j . (4.4)
0 
j
j 1
93