Page 400 - 61
P. 400

ється на порівнянні величини природної залишкової намагні-
                            ченості породи до магнітної чистки і після неї. Чим більша рі-
                            зниця,  тим  менш  стабільною  є  залишкова  намагніченість  по
                            відношенню  до  даної  дії.  Про  магнітну  сталість  I   свідчить
                                                                                  n
                            також  характер  залежності  I   від  руйнуючих  температур  і
                                                            n
                            амплітуди змінного магнітного поля: чим більш випуклою по
                            відношенню до осі абсцис є крива, чим при більших величи-
                            нах  руйнуючих  факторів  починається  значне  зменшення  на
                            намагніченості, тим стабільніше  I  до зовнішніх дій. За про-
                                                                n
                            позицією  Т.Нагати,  ознакою  стабільності  I   у  вивержених
                                                                           n
                            породах може служити відношення природної залишкової на-
                            магніченості породи до величини  I , отриманої в лабораторії
                                                                 rt
                            шляхом  термонамагнічування  в  земному  магнітному  полі.
                            Якщо  відношення  I   n  I більше  0,5,  породу  можна  вважати
                                                     rt
                            стабільною [6].
                                  Основна частина даних про історію магнітного поля Зе-
                            млі отримана внаслідок вивчення первинної залишкової нама-
                            гніченості зразків гірських порід різного віку, відібраних в рі-
                            зних регіонах земної кулі. Узагальнення і систематизація па-
                            леомагнітних даних дозволили в загальному вигляді провести
                            реконструкцію давнього геомагнітного поля щодо його вели-
                            чини і напряму. Виявлені такі закономірності:
                                   1.  Місцерозташування  геомагнітного  полюса  в  різні
                            геологічні  епохи  не  було  сталим  і  змінювалось  поступово  в
                            напряму сучасного магнітного поля в міру зменшення геоло-
                            гічного віку. В епохи, що передували пермському і кам’янову-
                            гільному періодам, магнітний полюс в сучасних координатах,
                            знаходився  нижче  середніх  широт  і  переміщувався  в  більш
                            високі широти на протязі мезозою і палеогену, поки не досяг
                            сучасного положення. Ця закономірність магнітного поля Зе-
                            млі дозволяє за палеомагнітними даними вирішувати геохро-
                            нологічні  завдання,  тобто  визначати  за  напрямом  первинної
                            залишкової намагніченості гірських порід вік їх утворення.
                                  2. Шляхи міграції геомагнітного полюса, отримані за па-
                            леомагнітними  даними  різних  континентів,  не  співпадають  і
                            суттєвіше відрізняються з глибиною часу. Так, в нижньої пер-
                            мі  положення  геомагнітного  полюса  для  Північно-Європей-
                            ської плити характеризується координатами: північна широта


                                                           536
   395   396   397   398   399   400   401   402   403   404   405