Page 137 - 61

Рисунок 3.1 – Просторові координати і вектор тяжіння

I  m 2 d , (3.4)
де:  – кутова швидкість обертання Землі; d – відстань від
осі обертання до цієї точки.
Максимального значення сила I досягає на екваторі, де
вона протилежна силі тяжіння F . Центробіжна сила намага-
ється зменшити силу притягання.
Якщо прийняти за одиницю масу точки, що притягують-
ся, то сила тяжіння буде чисельно дорівнювати прискоренню
вільного падіння ( g ). Тому іноді замість повного терміну
“прискорення вільного падіння” застосовують скорочений
вираз “сила тяжіння”. Вона сприяє утриманню тіл і предметів
на поверхні Землі.
Зазвичай поле сили тяжіння вивчають, вводячи поняття
потенціальної енергії U . При цьому потенціалом вектора G
називається така функція координат, часткові похідні якої за
прямолінійними координатами дорівнюють проекціям цього
вектора на відповідні координатні осі.
Як відомо, при переміщенні одиничної матеріальної то-
чки ( m  1) на нескінченно малу відстань d буде здійснена
2
роботаdA Fdr . Ця робота пов’язана з витратою енергії
 dU  Fdr  f m r 2 dr .

503