Page 40 - 6093

40 РЕКРЕАЦІЙНІ СПОРУДИ ТА КОМПЕКСИ

Рекреаційне навантаження на ландшафт зон короткочасного відпочинку приймається
відповідно до нормативних документів.
Розміри стоянок автомашин, розміщених біля меж зон короткочасного відпочинку,
визначають завданням на проектування, а при відсутності даних — за містобудівними
нормами.
Кількість машиномісць на розрахункову одиницю 100 одночасних відвідувачів:
- пляжі і парки – 15-20;
- лісопарки, заповідники і рекреаційні ліси – 7-10;
- бази короткочасного відпочинку (спортивні, туристські, риболовецькі, мисливські та ін.),
маломірного флоту – 10-15;
- підприємства громадського харчування – 7-10;
- садівницькі товариства на 100 ділянок – 4-7.
Довжина пішохідних підходів від стоянок для тимчасового зберігання легкових
автомашин до об’єктів у зонах короткочасного відпочинку не повинна перевищувати 1000 м.
При проектуванні автостоянок біля об’єктів масового відпочинку враховуються витрати часу
на пішохідний підхід від автостоянок до окремих об’єктів у межах 8-15 хв. (умовна довжина
пішохідного шляху 450-1000 м), а з використанням громадського транспорту — до 25 хв.
У розпланувальній структурі рекреаційного району розрізняють три типи рекреаційних
зон, що відрізняються віддаленістю від міста, інфраструктурою та функціональною
програмою.
Перша рекреаційна зона розташовується в природничо-урбанізованому середовищі
на т. з. “порозі” міста, в сільській та приміській зонах; найчастіше використовується людиною;
тут відбувається щотижневий відпочинок. Одну з основних функцій рекреації – надання “даху
над головою” – виконує т. з. вторинне житло – дачі, відпочинкові вілли і т. п.
Друга рекреаційна зона розташовується в радіусі 50 – 60 км від міста й включає
потужні центри відпочинку різної функціональної дії – пізнавальні, розважальні, спортивні,
оздоровчі тощо; це т. зв. „поріг” міста, який виконує функцію буферної зони, що стримує
потік населення в приміську зону. Основу таких центрів складає третинне житло (готелі,
мотелі, кемпінги, санаторії-профілакторії і т. ін.).
Третя рекреаційна зона – система багатофункціональних рекреаційних споруд і
комплексів із розвиненою інфраструктурою обслуговування, природні національні парки,
розташовані в межах 100 - 150 км від міста. Сюди входять: третинне житло, установи
харчування, торгівлі, побутового обслуговування, спортивні, водні, видовищні споруди,
парки, транспортні мережі, інженерні комунікації тощо.

Фізіологія людини потребує щоденного сну, тому основною функцією відпочинкових
закладів, розрахованих на перебування рекреантів більше 24 годин, є т. з. “надання даху над
головою”. Розглядають три типи рекреаційного житла: первинне, вторинне й третинне.
Первинне житло – міська квартира чи житловий будинок – створює мікросвіт
домашнього середовища, що забезпечує первинні функції відпочинку – сон, харчування,
гігієна, організація вільного часу, соціальні контакти, творча діяльність, фізична рекреація.
Вторинне житло – дача, літній будиночок, відпочинкова вілла – контрастне
первинному, оскільки забезпечує відносну автономність проживання та розташовується в
природно-урбанізованому середовищі, здебільшого, в приміській та сільській зонах, а також
на т. з. „порозі” міста. Розраховано для індивідуального короткотривалого або сезонного
відпочинку.
Третинне житло – рекреаційні заклади всіх типів, такі як: готелі, автотуристичні
установи, відпочинкові, туристичні та профільні бази, лікувально-профілактичні заклади
тощо; розташовується в третій та другій рекреаційній зонах і задовольняє потребу людини в
тимчасовому приміщенні для короткочасного чи довготривалого відпочинку.