Page 39 - 6093

РОЗДІЛ ІІІ РОЗПЛАНУВАНЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ УТВОРЕНЬ 39

3.3 Рекреаційні зони. Первинне, вторинне й третинне житло

Рекреаційна зона – територія зі сприятливими умовами для відпочинку, лікування та
туризму, де зосереджені об’єкти туристичної привабливості, розташовані окремі історичні
поселення, курорти, наявні природно-лікувальні компоненти, регіональні ландшафтні парки,
пам’ятки природи, функціонують рекреаційні комплекси та центри туристичних послуг.
Рекреаційна діяльність тісно пов’язана з природоохоронними заходами,
покращенням медичного обслуговування, розширенням сфери послуг харчування, побуту,
торгівлі, дозвілля, вдосконаленням мережі транспортних і господарських комунікацій тощо.
Актуальною проблемою в сфері рекреаційної діяльності є визначення особливого типу
рекреаційної зони з урахуванням характеру та динаміки потреб населення. Наприклад, у 90-х
роках ХХ століття в Карпатському регіоні, за підтримки Євросоюзу, на основі комплексних
досліджень туристично-рекреаційного потенціалу, соціально-демографічних, економічних,
історико-етнографічних та інших чинників визначено пріоритет розвитку для зеленого
туризму, що, в свою чергу, покращило економічний стан населення і в подальшому сприяло
стрімкому розвитку туризму в регіоні.
Результати аналізу існуючої природно-містобудівної ситуації, розрахунків показників
атрактивності території та прогнозування рекреаційних потоків, характер сучасного й
перспективного розташування елементів рекреаційної інфраструктури – все це та інші
характеристики відображаються у схемах визначення рекреаційних ресурсів, місць
туристичних об’єктів, мережі рекреаційних і туристичних закладів, а також визначення
напрямків туристичних маршрутів.
Вагоме місце в розпланувальній структурі територіальних систем рекреації займають
території цінного ландшафту (парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки,
національні природні парки тощо), а також курорти та рекреаційні зони, які, маючи об’єкти
історико-культурної спадщини та розвинену сучасну дозвіллєву інфраструктуру, як правило,
виконують функції туристичних центрів.
Зони відпочинку (короткочасного і довготривалого) організовують на ландшафтно-
рекреаційних територіях міст (внутрішньоміські), приміських зон (заміські), у системах
розселення (міжпоселенські).
Зони короткочасного відпочинку проектують з урахуванням доступності їх на
громадському транспорті, як правило, не більше 1,5 год. Зони тривалого відпочинку
розміщують за межами населених пунктів у найбільш сприятливих умовах.
За відсутності сприятливих природних ресурсів у зоні впливу населеного пункту
допускається збільшувати транспортну доступність зон короткочасного відпочинку до 2 год.
Зони тривалого відпочинку (заміські і міжпоселенські) проектують за нормами,
встановленими для курортних зон з такою самою розрахунковою кількістю відпочиваючих.
Розміри територій зон короткочасного відпочинку приймають із розрахунку 500-1000
кв. м на 1 відвідувача, у тому числі та частина, яка інтенсивно використовується для активних
видів відпочинку, повинна становити не менше 100 кв. м на одного відвідувача.
Відстані між зонами короткочасного відпочинку і ділянками оздоровчих та
рекреаційних установ, садівницьких товариств, автомобільних доріг загальної мережі і
залізниць приймається не менше ніж 500 м.
Розміри території річкових і озерних пляжів, які розміщуються у зонах короткочасного
відпочинку, приймаються не менше 8 кв. м на одного відвідувача і пляжів, які розміщуються
на землях, придатних для сільськогосподарського використання, - не менше 5 кв. м на
одного відвідувача. Довжину берегової смуги річкових і озерних пляжів – не менше 0,25 м на
одного відвідувача. На прилеглих до пляжів територіях передбачають припляжну і
акваторіальну зони. Для орієнтовних розрахунків площу території зазначених зон на одного
відвідувача слід приймати: припляжної — 15 кв. м, акваторіальної — 5 кв. м (для купання).