Page 61 - 4930

Отже, учитель та учень взаємодіють у навчальному процесі через спільними зусилля-
ми будовану модель людини „Х”, з якою рефлексивно ідентифікують себе. А це означає,
що вчитель може допомогти учневі в самопізнанні й самовдосконаленні його здібнос-
тей, лише ставши рефлексивно в позицію учня, а учень зможе освоїти допомогу вчителя
та зіпертися на неї в самовдосконаленні власних здібностей, лише ставши рефлексивно
в позицію вчителя. На схемі все це відображено в тому, що вчитель сприймає процес
життєдіяльності людини в позиції „Х” як природний, такий, що в позначенні вектором
протікає зліва направо, а учень цей самий процес в тій самій спрямованості сприймає
як штучний, такий, що протікає в позначенні тим же самим вектором справа наліво (що
зумовлено різними функціями півкуль головного мозку індивіда в освоєнні простору-
часу [14, с. 147 – 148]) (див. рис. 3).
Розвиток діяльнісної здібності не може відбуватися стихійно. Для її формування не-
обхідна спеціальна організація навчального процесу, яка вимагає суттєвих зусиль як з
боку вчителів, так і з боку учнів. Першим кроком до розвитку діяльнісної здібності є
формування моделі людини, через яку має здійснюватися спілкування учня й педагога.
Модель людини, яку ми пропонуємо помістити між учителем та учнем, принципово роз-
ширює навчально-виховний простір взаємодії. Учитель отримує можливість вводити
норми, цінності, світоглядні орієнтири різних типів людей, органічно ділитися власним
життєвим і культурним досвідом, в ігровому плані ставити учня перед ситуацією мо-
рального вибору й необхідністю його здійснювати.
Наші роздуми про те, що процес спілкування вчителя й учня має здійснюватися через
модель людини, органічно вплітаються в соціально-когнітивний напрям теорії особис-
тості, а саме в погляди на процес навчання американського психолога Альберта Бандури.
Осмислюючи процес навчання, А. Бандура дійшов висновку, що практично всі процеси
соціального навчання, які відбуваються в безпосередньому спілкуванні, можуть фор-
муватися через спостереження за поведінкою інших людей [9, с. 40]. Модель людини
дає можливість всім учасникам навчально-виховного процесу обмінюватися результа-
тами свого внутрішнього досвіду, уміннями, навичками, знаннями, умінням мислити,
емоціями й почуттями від третьої особи. Модель людини активізує процеси смислот-
ворення, приводить до прирощування свідомості всіх учасників навчально-виховного
процесу. Смисл соціального навчання через моделювання полягає в тому, що модель для
учня в процесі подальшої життєдіяльності стає керівництвом до розвитку, дії та вчинку.
Осмислюючи результати досліджень А. Бандури, Л. Х’єлл і Д. Зіглер роблять висновок:
„Люди формують когнітивний образ конкретної реакції поведінки через спостереження
поведінки моделі, і далі ця закодована інформація (збережена в довготривалій пам’яті)
слугує орієнтиром в їхніх діях” [74, с. 380].

60