Page 201 - 4902

державного боргу, якщо його обсяг дорівнюватиме 60 % до ВВП. У
законах про Державний бюджет України на відповідні роки визна-
чаються щорічні граничні показники окремих кількісних параметрів

державного боргу. Важливим завданням у даному контексті є ство-
рення системного законодавчого поля регулювання відносин, що ви-
никають у процесі здійснення боргової політики та операцій Уряду з
державною заборгованістю, регламентація визначальних принципів
організації системи управління державним боргом, підвищення про-
зорості й відповідальності органів виконавчої влади за боргові ріше-

ння, створення ефективного механізму безпечного управління дер-
жавним боргом. Це сприятиме вирішенню таких завдань:
– вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень
та погашення державного боргу;

– встановленню нового механізму надання державних гарантій з
урахуванням ризиків;
– створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх еко-
номічних агентів у питаннях управління державним боргом, створен-
ню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним
боргом і ризиками;
– сприянню розвитку ринку державних цінних паперів;

– встановленню збалансованого механізму розмежування пов-
новажень владних структур з управління державним боргом.
Вкрай непродуктивним (окрім випадків надзвичайних си-
туацій) є боргове фінансування статей споживчого спрямування.

Видатки на споживання мають стимулююче значення у разі ела-
стичності пропозиції. Між тим, приріст приватного споживання
відбувається за галузями, в яких часто спостерігається «локальний
перегрів» або які є неконкурентоспроможними на внутрішньому
ринку. Дефіцитне фінансування підвищує «номінальний» попит,
але не підвищує «реальний», що створює потенційну можливість

зростання інфляційних тенденцій та погіршення зовнішньоторго-
вельного балансу.
Стратегічним завдання боргової політики є також пошук опти-
мального співвідношення між борговим та податковим фінансуван-
ням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення

позичкових ресурсів дає можливість дещо знизити фіскальне наван-
таження на національну економіку в розрахунку на спрямування до-
даткових коштів, які залишаються у суб’єктів господарювання, на
їхній розвиток. Проте таким чином фінансування поточних бюджет-
них видатків здійснюватиметься за рахунком майбутніх ресурсів
розвитку, а отже, соціально-економічний розвиток гальмуватиметься

.