Page 13 - 4886

варіаційним рядом. Для побудови інтервального варіаційного
ряду необхідно визначити величину інтервалу, встановити шкалу
інтервалів, згрупувати результати спостережень.
Для побудови оптимальної величини інтервалу

використовують емпіричну формулу Стерджеса:
X  X
h  max min . (3.3)
1 . 3 322 lg   n
Під оптимальною величиною інтервалу розуміють таку

величину, при якій побудований варіаційний ряд не буде надто
громіздким, але дозволить виявити особливості вибірки. Якщо в
результаті обчислень h – дробове число, то рекомендується
використовувати або близький нескладний дріб, або для величин,

що описуються значеннями набагато більшими за 1 близьке ціле
число.
Існують загально прийняті способи графічного

відображення варіаційних рядів. Використовуються наступні
варіанти графічного зображення:
- полігон – як правило використовується лише для
зображення дискретного варіаційного ряду. Для його побудови у

прямокутній системі координат наносять точки з координатами:
(Xi;mX) і з’єднують їх прямими відрізками;

Рисунок 3.1 – Приклад полігона

- гістограма – використовується для зображення
інтервального варіаційного ряду. Для її побудови у прямокутній
системі координат по осі абсцис (X) відкладають відрізки, що

відображають інтервали. На цих відрізках будують прямокутники
з висотами рівними частотам або частотностям інтервалів. Іноді

13