Page 96 - 4837

фізичних випромінювань, шумів, вібрацій призвели до виникнення невідомих
раніше у природі генетичних, токсикологічних, алергічних, ендокринних та
інших захворювань.
Такими небезпечними новими токсичними речовинами є:
- поліхлоровані біфеніли (ПХБ),
- полібромовані біфеніли (ПББ),
- поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), яких нині виробляється
близько 600 видів,
- вінілхлориди (містяться в різних плівках, поліетиленових упаковках та
трубах, пластиках).

18.3 Методи визначення якості та обсягу забруднень

Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого
забруднювача (полютанта) на біоту й здоров'я людини, оцінки шкідливості
забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або
окремих об'єктів чи районів нині в усьому світі використовують такі поняття, як:
- гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (ГДК);
- гранично допустимі викиди (ГДВ) забруднювачів;
- гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);
- максимально допустимий рівень (МДР);
- кризисні екологічні ситуації (КЕС);
- санітарно-захисні зони (СЗЗ) тощо.
Гранично допустимі концентрації встановлюють головні санітарні
інспекції у законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи,
комісії на основі результатів складних комплексних наукових досліджень,
лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час та після
різних аварій на виробництвах, військових дій, природних катастроф (вивержень
вулканів, землетрусів, великих пожеж, падіння метеоритів) з використанням
матеріалів тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах у
хімічних та ливарних цехах, на АЕС, у шахтах, кар'єрах. У колишньому СРСР
Головною санітарною інспекцією Міністерства охорони здоров'я СРСР були
встановлені два нормативи ГДК, якими ми користуємося й нині :
- максимальна разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції у людини
(запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20-хвилинної дії на людину;
- середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі
тривалої дії.
В Україні стан довкілля нині контролюють кілька відомств. Основний
контроль здійснюють Міністерства охорони здоров'я та природи, санітарно-
епідеміологічні служби, республіканська гідрометеослужба та її відділи у
районах та областях. Допоміжний екологічний контроль здійснюють служби
міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охо-
рони природи, «зеленими» службами Управління екологічного моніторингу
Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

96