Page 94 - 4837
P. 94

значним  перевищенням  концентрації  шкідливих  речовин);  тверді  відходи
       (токсичні та нетоксичні).
            Енергетичні:  теплові  викиди,  шуми,  вібрації,  ультразвук,  інфразвук,
       електромагнітні  поля,  світлове,  лазерне,  інфрачервоне,  ультрафіолетове
       випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання.
            За  часом  взаємодії  з  довкіллям  забруднення  поділяють  на  стійки  та
       нестійки.
            Під  стійкими  антропогенними  забруднювачами  розуміють  такі,  що
       довго  не  зникають,  не  знищуються  самостійно  природою  (різні  пластмаси,
       поліетилени,  деякі  метали,  радіоактивні  речовини  з  тривалим  періодом
       напіврозкладу тощо).
            Нестійкі  забруднювачі  –  ті,  які  негативно  діють  короткий  час  і
       розкладаються, розчиняються чи знищуються у екосистемах завдяки природним
       фізико-хімічним або біохімічним процесам.
            За  характером  впливу  забруднення  поділяють  на:  навмисні,  супутні,
       аварійно-випадкові.
            Під  навмисними  забрудненнями  розуміють  :  цілеспрямоване  знищення
       лісів,  використання  родючих  земель  та  пасовиськ  під  забудову,  утворення
       внаслідок діяльності людини кар'єрів, неправильне використання поверхневих та
       підземних вод, мінеральних ресурсів, виловлювання риби та ін.
            Супутні забруднення – це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери,
       літосфери  й  біосфери  окремих  районів  та  планети  у  цілому  від  комплексного
       негативного  впливу  антропогенної  діяльності.  Це:  опустелювання,  висихання
       боліт,  озер,  морів,  поява  кислотних  дощів,  потепління  клімату  через
       «парниковий» ефект, зменшення озонового шару.
            Аварійно-випадкові забруднення – це ті, що утворилися під час арарійних
       ситуацій.
            За  способом  впливу  забруднення  поділяють  на  прямого  та  непрямого
       впливу на біоту.

            Найбільш поширені забруднювачи:
            Окис вуглецю (СО) – чадний газ. Він не має кольору та запаху й є одним з
       найпоширеніших забруднювачів повітря. Окис вуглецю  утворюється внаслідок
       неповного  згорання  кам'яного  вугілля,  газу,  деревини,  нафти,  бензину.  За
       концентрації у повітрі більше 1 % він негативно впливає на рослини, тварин та
       людину, понад 4 % – спричинює смерть. Токсичність СО для людини полягає у
       тому,  що,  потрапляючи  в  кров,  він  позбавляє  еритроцити  (червоні  кров'яні
       тільця)  здатності  транспортувати  кисень,  настає  кисневе  голодування,  задуха,
       запаморочення й навіть смерть.
            Окиси  азоту  NО х  для  людини  у  десять  разів  небезпечніші,  ніж  СО.  Їх
       багато у районах металургійних та хімічних заводів, ТЕС. З'єднуючись з водою у
       наших  дихальних  шляхах,  вони  утворюють  азотну  та  азотисті  кислоти,  що
       спричинює  сильні  подразнення  слизових  оболонок,  тяжкі  захворювання.  На
       територіях,  що  межують  з  найбільшими  автомагістралями  Києва  (10-30  км),
       концентрації NО х перевищують ГДК в 10-30 разів, бензапірену – у 3-10 разів.


                                         94
   89   90   91   92   93   94   95   96   97   98   99