Page 166 - 4663
P. 166

13. ЕЛЕКТРОЛІТИЧНА ДИСОЦІАЦІЯ

                         Розчини, які проводять електричний струм, називають розчинами
                   електролітів або провідниками другого роду.

                         Вивчення  розчинів  електролітів  показало,  що  їх  властивості  не
                   підпорядковуються          законам,       що     описують       властивості       розчинів
                   неелектролітів. У таких розчинах спостерігається більш значне пониження

                   тиску  насичених  парів  розчинника,  температури  замерзання,  істотніше
                   підвищення  температури  кипіння.  Осмотичний  тиск  також  більший.  Так,
                   наприклад, розраховане пониження температури замерзання одномолярного
                                                               о
                   розчину NaCl у воді становить 1,86  С, тоді як експериментально визначене
                                                                 о
                   значення цієї величини становить 3,11 , тобто на 67 % більше.
                         Розчини  електролітів  проводять  електричний  струм.  Це  означає,  що

                   вони      містять      заряджені       частинки.       Молекули        розчинника,        як
                   наголошувалось,  на  заряджені  частинки  не  розпадаються.  Це  дає  підстави
                   вважати,  що  на  заряджені  частинки  розпадаються  молекули  розчиненої
                   речовини. Загалом будь-які розчини є електронейтральними. Це означає, що

                   частинки  повинні  мати  позитивний  і  негативний  заряд,  причому  сума
                   позитивних зарядів повинна дорівнювати сумі негативних.

                         Базуючись на викладеному, а також аналізуючи експериментальні дані,
                   у  80-х  роках  ХІХ  ст.  була  розроблена  теорія  розчинів  електролітів,  яку
                   назвали теорією електролітичної дисоціації.


                         13.1. Теорія електролітичної дисоціації

                         Перші  вказівки  на  те,  що  в  розчинах  електролітів  утворюються

                   заряджені частинки, містяться в роботах литовського хіміка Х. Гротчуса, а
                   пізніше    в  роботах  київського  вченого  М.  Каяндера  (80-і  роки  ХІХ  ст.).
                   Базуючись  на  поглядах  цих  та  інших  дослідників,  а  також  на  результатах

                   власних  досліджень,  у  1887  р.  шведський  фізико-хімік  С.  Арреніус
                   сформулював           основні       положення         теорії       електролітичної
                   дисоціації, які можна звести до :

                         1.  Хімічні  речовини  в  полярних  розчинниках  у  момент  розчинення
                   розпадаються  (дисоціюють)  на  заряджені  частинки    іони,  тобто
                   зазнають іонізації.

                         2. У розчині іони рухаються хаотично. Під час зустрічі протилежно
                   заряджених  іонів  вони  можуть  сполучатись  у  молекули.  Це  означає,  що
                   дисоціація  речовин  на  іони  є  зворотною  й  іонізація  електролітів


                                                                   165
   161   162   163   164   165   166   167   168   169   170   171