Page 107 - 4531

Перша згадка про створення плазмового зварювання
належить до 1950-х років. Протягом 1960-х років було
запропоновано декілька принципів формування плазмово-
газового потоку, створено і впроваджено обладнання і
технологію цього процесу у виробництво. Тепер як у нас, так і
за кордоном плазмове зварювання удосконалють, розвивають
і шукають нові галузі його застосування.
При звичайному дуговому зварюванні дуга горить вільно
між електродом і виробом. Проте, якщо за допомогою будь-
яких способів не дати дузі зайняти її природний об’єм,
примусово стиснути її, то температура дуги значно
збільшиться. Зокрема, можна обмежити діаметр стовпа дуги,
пропустивши через сопло малого діаметра. При цьому газ,
який утворює плазму, витікаючи через сопло пальника,
стискає дугу. Частина газу, проходячи через стовп дуги,
нагрівається, іонізується і виходить із сопла у вигляді
плазмової дуги. Зовнішній шар, який омиває стовп дуги,
залишається відносно холодним і створює електричну і
теплову ізоляцію між дугою і соплом, захищаючи його від
зруйнування.
Плазмою заведено вважати частинно або повністю
іонізований газ, який складається з нейтральних атомів і
молекул, іонів й електронів. Типовий плазмовий стан
речовини є в електричній газовій висназі (розряді).
Плазма газової виснаги залежно від складу середовища
0
характеризується температурами від 2000-3000 С до 40000-
0
50000 С.
Плазмові струмини одержують у плазмових пальниках,
які називають також плазмотронами. У промисловості
застосовують переважно дугові плазмові пальники постійного
струму. Найпоширенішими є способи одержання плазмових
струмин інтенсивним охолодженням газовим потоком стовпа
дуги, яка горить у порівняно вузькому каналі плазмового
пальника, що охолоджується водою.
В інженерній практиці використовують дві основні
принципові схеми дугових плазмових пальників.
Пальники прямої дії для зварювання плазмовою дугою, у
яких одним із електродів є оброблюваний метал (рис. 3.24,а).
У цьому випадку використовують два електричні джерела,

106