Page 188 - 4489

олив є невелика стійкість проти окислення і термічного розкладу порівняно з
мінеральними. Створюючи композиції синтетичних олив з присадками, можна
одержувати змащувальні оливи і технічні рідини, що відповідають усім вимогам
сучасної і перспективної техніки.
До найбільш досліджених синтетичних олив відносяться: вуглеводневі,
диефірні, поліалкіленгліколеві, галогеновуглецеві і кремнійорганічні. Першими
синтетичними оливами були вуглеводневі. Вони відрізняються від мінеральних
більш якісними в’язкісно-температурними показниками і низькими
температурами застигання. Вуглеводневі оливи використовують у суміші з
мінеральними, що забезпечує роботу обладнання в більш широкому діапазоні
температур порівняно з мінеральними оливами. Моторні оливи з додаванням
синтетичних вуглеводневих олив мають невелику випаровуваність, утворюють
менше відкладень на деталях двигуна, ніж чисті мінеральні оливи. Вони сумісні
з присадками. Вуглеводневі оливи нетоксичні, стабільні за температур 220…260
о о
С, мають хорошу текучість за температур мінус 50 С і нижче.
Широко використовуються синтетичні оливи на основі складних ефірів.
Диефірні оливи виготовляють на основі спиртоефірів ізобудови і дикарбонових
кислот. Практично за всіма експлуатаційними показниками (індексом в’язкості,
температурами спалаху і застигання, змащувальною здатністю, стійкістю до
окислення) ці оливи переважають мінеральні, але уступають їм за більш
агресивною дією на гуму і пластмаси. Особливо важливим показником диефірів
є їх висока термостабільність і практично відсутність випаровування. Це
дозволяє використовувати їх як оливну основу для виготовлення “вічних”, тобто
одноразово заправлених, мастил для закритих підшипників (наприклад, ЛЗ-31).
Диефіри використовують також як добавку до мінеральних олив для
виготовлення моторних олив разом з присадками або з композицією присадок
самостійно. Наприклад, диефірні оливи з присадками для турбореактивних
двигунів ВНИИ НП-50-1-4у, 36/1КУ-А; оливи ЛЗ-240, ИПМ-10 – це суміші

складних ефірів пентаеритриту і дикарбонових кислот з комплексом присадок.
Оливи мають високі ВТХ, низьку температуру застигання і добрі змащувальні
властивості. Це пояснюється наявністю поверхнево-активних властивостей у
базової оливи і добавленням протиспрацювальної присадки.
Поліалкіленгліколеві оливи (полігліколі) за більшістю експлуатаційних
властивостей переважають мінеральні – негорючі, мають хороші
протиспрацювальні та протизадирні властивості, коксівність, випаровуваність,
корозійна активність, високі температури спалаху і займання, низьку
температуру застигання, досить високий індекс в’язкості, хорошу термічну
стійкість, не утворюють смолистих сполук за наявності кисню до температури
о
423 С, мають природні миючі властивості. Сировиною для виробництва
полігліколі є етиленгліколь, пропіленгліколь та оксиди вуглеводнів – етилену,
пропілену, а також інші суміші. Застосовують полігліколі для змащування
підшипників випалювальних печей, у гідравлічних системах, (наприклад, олива
СМ-028 використовують у мікрокріогенних системах), як добавки до
мінеральних моторних олив. Важливою особливістю полігліколів є те, що вони

187