Page 40 - 4457

уразливість і безстрашність від великого

запорозького характерника від самого Івана Сірка.
Якимсьто побутом йому дістався в спадок палець від
Сіркової руки, яку ще довго після смерті
безстрашного кошового возили в походах з собою
козаки. Та рука і боронила іх від смерті.
Густим роєм дзижчали кулі, глухо гупали ядра,
виклично вищала картеч на яку не скупилась
фортечна артилерія, а Чепига, перебуваючи в самому
пеклі бою, лишався не уразливим, як стародавній
Ахілл.
Гетьман Мазепа потрапив в засідку. Довелось
негайно виручати гетьмана.
Ручкова сотня і сто Андріянових компанійців
летіло гетьманові на поміч. На переді Мручко з
шаблею в руці і з прокльонами на устах як бог
помсти «От так вам козолупи каламутські, отак вам
мед ляки московські! Провчу я Вас, випоротки
гемонські як на гетьмана нападати. Бач чого Москва
захотіла! А дзуськи не хоч! не давайте їм пардону
хлопці, кінчайте бішених собак, що на чесних людей
з поза плотів скачуть!» - гукнув сотник Мрочко,
кидаючи собою на гетьманську булаву від одного
боку вулиці до другого Сидір біля нього. «Так його
іродового випоротка за кривди наші, за муки братів,
за зруйнований Батурин!». Довго здержувала злість і
помста, що в серцях накипіла, перемінялась в
енергію м’язів не здержану, стихійну.

39