Page 41 - 4457

«Ще лиш часочок» - просив Мручко, почувши

голос сурми. – Як же їх без науки лишати?
Роззухваляться дуже?
Сурмачеві довелося вдруге сурмити, щоб
відірватися завзято сотника від останніх москалів, що
все ще ставили опір.
«Овва! Не люблю я такого поспіху», - жалувався
Мрочко, витираючи шаблю до кінського хребта –
«Негарно переривати чоловікові діло» .
Про звичаї і традиції запорозьких козаків
пишуть очевидці, що було на Січі таке:
Хто хотів стати козаком, мусів наперед служити
три роки в старого козака за чуру (слуга і помічник).
Він робив усяку роботу й носив за козаком другу
рушницю й потрібні клунки. Щойно потім, коли –
вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав
справності в битвах, ставав праведним козаком і
діставав зброю: рушницю, шаблю,спис, лук і стріли.
Особливе місце в житті козаків посідали сольні
та колективні танці. Такі танці вводили козаків, у
бойовий транс, коли людина не відчуває болю і не
боїться смерті. Ось як у збереженому історичному
документі описує візир султанові бій з козаками: «
Коли захисники фортеці побачили в морі козаків, які
наближалися, то почали реготати, бо тих безумців
було не більше двох тисяч, а турецького гарнізону –
понад 30 тисяч. Та коли козаки почали дертися на
мури, туркам здалося що це не мури. Бо хіба може
облита палаючою смолою людина реготати так, що

40