Page 172 - 4437

освіченість людей, інтелігентність і т. п. Міра оволодіння духовними цінностями,
потреба в них, а також здатність їх створення характеризують рівень духовності
людини, суспільства.
Особливим елементом культури є мова, і не тільки мова сама по собі, але й
володіння мовами – рідною й іншими. Крім «природніх», є ще й «штучні» мови,
різноманітні знакові системи, вміння ними користуватися. У наш час ознакою
культурності стає володіння кібернетичною, інформативною технікою.
Отже, стосовно суспільства культура – це все створене і використовуване
ним матеріальне і духовне багатство, щодо людини - це міра власне людського в
ній: знання, освіченість, моральність, інтелектуальність, художній смак, здатність
діяти по-людськи – працювати, творити, спілкуватися і т.д. Культура людини
виражається і у володінні власною біологічною природою – культурою їжі, пиття,
кохання; фізичною культурою, вихованістю розуму, волі, почуттів, тактовністю,
ввічливістю, делікатністю, повагою до інших і почуттям власної гідності. Таким
чином, до культури належить не тільки сукупність цінностей, але й процес їх
створення, оволодіння і користування ними.
Культура і людина нероздільні. Людина може жити, мислити, почувати,
діяти по-людському тільки тоді, коли вона прилучається до світу культури. Саме в
такому прилученні до культури, засвоєнні її – зміст освіти й виховання. Ставлення
людини до природи опосередковане культурним середовищем.

2. Особливості розвитку культури. Культура і цивілізація.

Розвиток культури детермінований процесом суспільного виробництва,
економікою, соціальними відносинами, політичним життям. Він впливає, в свою
чергу, на всі ці сфери. Власне, всі види людської суспільної діяльності включені в
систему культури. Стан і рівень матеріальної культури, передусім, залежить від
виробництва, економічних факторів. Однак періоди розвитку духовної культури
не завжди в історії збігалися з періодами економічного піднесення. Необхідною
передумовою початку культурного прогресу був суспільний поділ праці,
відокремлення розумової праці від фізичної. Для міфілогічного мислення ще не
існувало поділу на природне і культурне (хоч об’єктивно культура вже
зароджувалася). В античному світорозумінні природне начало осмислювалося як
первинне стосовно людського; космос – як досконалість, гармонія, з якими
людина повинна узгоджувати свої дії і вчинки. Середньовіччя, навпаки,
протиставило духовно-культурне начало природно-фізичному, плотському, яке
вважалося джерелом гріховних потягів і спокус. Культура епохи Відродження
(ХІV-ХV ст.), відновлює на новому рівні античний космізм, але, водночас,
підносить людину як істоту, що поєднує в собі духовне і тілесне начала, здатну не
тільки пізнавати, але й творити прекрасне – істоту, яка має право на повноту
щастя.

171