Page 150 - 4437
P. 150

тобто – ствердити себе як суб’єкта суспільного розвитку, господаря власної долі.
              Суб’єктом є видатні державні діячі, політики, королі. Власне вони – помазаники
              Божі – творять  історію, втілюють почуття та прагнення. Народ – це є натовп, який
              зверне туди, куди його поведуть вожді.  Гегель вважав, що історію творить так
              званий світовий розум, він втілює свій задум у життя  засобами діяльності людей,
              що  складають  конкретне  суспільство  у  певний  проміжок  часу.  Суб’єктом
              суспільно-історичного  процесу  є  світовий  розум  –  абсолютна  ідея,  Бог,  а  не
              конкретні  люди.    Ідея  Бога-творця притаманна  і  персоналізму,  філософії  життя,
              таким представникам, як В. Соловйов, П. Флоренський, Л. Шестов, М. Лосський.
                        У Ф. Ніцше суб’єктом історії є надлюдина. Вона стоїть по той бік добра  і
              зла,  а  в  прагненні  до  влади  сама  собі  встановлює  моральні  норми  та  правила
              суспільного співжиття.  Її воля – гарант її власної свободи й соціально-історичної
              творчості.  Саме тут надлюдина набуває риси, що дозволяють їй утвердити себе
              суб’єктом суспільного процесу.
                        У  марксистській  філософії  суб’єктом  історії  є,  дійсно,  людина.  Немає  її  –
              немає й історії. Якими рисами має бути наділена людина, щоб стати суб’єктом? За
              історичними джерелами, у Спарті головною рисою людини вважалась її суспільна
              доблесть. Спартанці займались гімнастикою відточували майстерність володіння
              зброєю,  виховували  в  собі  вміння  долати  труднощі.  Мужність,  витривалість,
              товариськість  –  ось  головні  доблесті  спартанця,  завдяки  яким  він  посідав  гідне
              місце у суспільстві і ставав шанованою людиною.
                        У  Афінах  головною  рисою  соціального  статусу  особистості  вважалась  її
              індивідуальність, а в Давньому Римі – внесок  людини у розвиток державності.  З
              точки зору християнської ідеології, головна доблесть людини - у покорі.
                        Риси особистості як суб’єкта суспільно-історичного процесу змінюються зі
              зміною  історичних  епох,  кожна  з  яких  ставить  їй  вимоги,  зумовлені  власною
              специфікою,  характером  економічних,  соціально-політичних  та  духовно-
              культурних процесів. Кожна доба формує свого суб’єкта. Однак суб’єкт має свої
              загальні риси, що притаманні йому безвідносно до історичного часу і простору.
                        Аналіз джерел, що стосуються зазначеної проблеми, що чи не найпершою
              головною рисою, за якою визначається статус суб’єкта суспільного розвитку, має
              бути  високий  рівень  суспільної  свідомості.  Суб’єкт  історії  -  це  людина  чи
              спільність, які осмислили своє місце в житті, визначились у власних потребах та
              інтересах, самі формують цілі діяльності, створюють програми їх втілення. Аби
              набути  статусу  суб’єкта,  людина  мусить  володіти  життєвою  мудрістю,  свідомо
              ставилися до життєвих реалій, приймати самостійні рішення.
                        Свідомість  –  перша  ознака  суб’єкта  соціальної  дії.  Рівень  свідомості
              визначається рівнем розвитку суспільства. У давнину люди також були суб’єктами
              і  мали  свідомість,  притаманну  певній  добі.  І  хоч  рівень  їхньої  свідомості  був
              значно нижчий за сучасний, люди користувалися знаннями, створювали гіпотези











                                                           149
   145   146   147   148   149   150   151   152   153   154   155