Page 143 - 4437

відображають активне ставлення людей до природи, вони є системою
суб’єктивних і речових факторів, які здійснюють обмін між суспільством і
природою. До складу продуктивних сил входять люди в єдності їх фізичних і
духовних сил, з набутим досвідом виробництва, уміннями, навичками, з їх
знаннями, різними формами об’єднання виробничих зусиль. Другим елементом
продуктивних сил є засоби виробництва. Засоби виробництва – це сукупність
засобів праці (знаряддя праці) і предметів праці (продуктивних сил самої
природи).
Виробничі відносини – це сукупність матеріально-економічних відносин між
людьми в процесі виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до
споживання. Вони є способом привласнення людиною умов своєї праці.
Джерелом розвитку способу виробництва є суперечність між продуктивними
силами, що постійно розвиваються, і виробничими відносинами, які мають
стабільний характер.
Соціально-політична сфера життєдіяльності – це сфера продукування
способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов’язана
з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних
суспільств, держав, класів, етносів, соціальних груп) і соціальних інститутів –
форм організації і регулювання стосунків у суспільстві. Однією з найважливіших
функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації
суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути,
які «обслуговують» всі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і
стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути – це і певні установи, і
сукупність соціальних норм та культурних зразків, система поведінки. Залежно
від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл
праці, власність, заробітна плата), інститути влади (держава, армія, суд, партії
тощо), інститут права, освіти, сім’ї, церкви, інститути в сфері культури (традиції і
звички, мораль тощо).
Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом
формування і функціонування об’єктивних форм духовного життя – мистецтва,
моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів,
виховання, освіта. Духовне начало є основою самоорганізації і самозбереження
суспільства. Кожне суспільство в своєму розвитку ґрунтується на певній системі
цінностей, норм, ідеалів.
Суспільна свідомість, духовна сфера суспільства існує у формі певного
спільного сукупного результату людської діяльності. Досвід між людського
спілкування, взаємин з природою, раціональних і почуттєвих способів освоєння
світу відображається в суспільних формах свідомості, набуває об’єктивного
характеру і може передаватися від одного покоління до іншого. Людська історія,
за С. Франком, є втілення, розгортання в часі і у зовнішньому середовищі
духовного життя людства.

142