Page 20 - 4431

значення мають також методологічні засади дослідження науково-технічної діяльності,
основою яких є діалектичний підхід.
У дослідженні проблем науково-технічної діяльності з позицій діалектичного
підходу доцільним є використання таких груп філософських категорій, як “всезагальне
— особливе — одиничне”, “сутність — явище — дійсність”, “зміст — форма —
структура”, “матеріальне (об’єктивне) — ідеальне (суб’єктивне)”. Щодо категорії
“науково-технічна діяльність” всезагальною виступає категорія “діяльність”, це
категорія, що завжди перебувала у полі зору досліджень філософів.
У гранично абстрактному розумінні діяльність визначають як соціальну форму
розвитку матерії чи розвиток за участю суб’єктивного фактора. З цієї точки зору
діяльність розглядається як форма соціальної матеріальності. Вона розглядається також
як специфічна людська форма ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає
його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей; це умова існування суспільства.
В українському філософському енциклопедичному словнику діяльність трактується як
форма активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути
причиною змін у бутті, які можуть стосуватися речового й енергетичного статусу
об’єктів або їх інформаційного потенціалу. Для діяльності притаманні трансформація
зовнішнього у внутрішнє, єдність опредметнення та розпредметнення певних смислів,
що задають параметри її здійснення .
Людська діяльність є однією з базових цінностей, “у процесі якої створюються і
всі інші і формується сама людина як особистість, необхідні для її життя елементи
матеріальної та духовної культури, спілкування індивіда з іншими людьми, свобода,
знання (у тому числі наукового характеру) про зовнішній світ та внутрішній стан самої
людини, різноманітні регулятивні норми як імперативи поведінки”. Для людської
діяльності характерний вибір можливостей і прийняття рішень, де відбувається
перманентна трансформація суб’єктивного в об’єктивне і навпаки.
З онтологічних позицій у філософії науки під діяльністю розуміється структурно
й операціонально організована активність будь-яких систем для досягнення певних
цілей. Подібна активність притаманна живим системам, передовсім людині й
різноманітним соціальним системам. Розширене трактування діяльності зустрічаємо у
праці Б. Новікова, де вона розглядається як процес продукування і репродукування
суспільних відносин, процес переведення природних взаємодій у штучні, соціальні,
культурні взаємодії, в яких “застигають” в об’єктивованій формі цілепокладаюча та
цілездійснююча домінанти культури, опосередковані потребами, здібностями і
здатностями, інтересами, цілями родової людини. Ці відносини, що постійно
розвиваються, є результуючою, що інтегративно може бути репрезентована як
суспільність, персоніфікованим виразником і носієм останньої є особистість. Як
підкреслює академік А. Чухно, “власна діяльність людини породжує самостійне
утворення, яким є суспільство”. В іншому дослідженні зазначається, “що діяльність
являє собою універсальний та специфічний спосіб буття людини, культури і
соціальності. Категорія діяльності виступає тим самим як всеохватна характеристика
“феномену людини”. При цьому розуміння діяльності як специфічного людського
способу ставлення до світу ґрунтується на визнанні того, що людське буття являє
собою життя в культурі.
Отже, діяльність, з одного боку, є інструментом перетворення навколишнього
світу і підтримання життєдіяльності людини, а з іншого боку, - це процес власного
відтворення й удосконалення як особистості, так і суспільства у контексті активності
людини в культурі. Якщо діяльність спрямована на отримання відомого результату вже
відомими засобами, вона є репродуктивною, тоді ж, коли виробляються нові цілі й
засоби їх досягнення або відомі цілі досягаються новими засобами, діяльність
розглядається як продуктивна, творча.

20