Page 138 - 4428

- вибору між власним виробництвом комплектуючих виробів чи
купівлею їх на стороні;
- проведення асортиментної політики підприємства та визна-
чення оптимального асортименту виробництва і реалізації

продукції;
- обґрунтування рентабельності продукції загалом і конкретних
її видів зокрема.

Під методом обліку витрат виробництва та калькулювання
собівартості продукції розуміють сукупність прийомів організації
документування та відображення виробничих витрат, що
забезпечують визначення фактичної собівартості продукції та

необхідну інформацію для контролю за процесом формування
собівартості продукції. Калькулювання і контроль собівартості
об'єктів витрат забезпечує система виробничого обліку. У межах

цієї системи спочатку здійснюється накопичення витрат за одно-
рідними елементами (матеріали, зарплата тощо) у розрізі відпо-
відних підрозділів (центрів відповідальності), а потім ці витрати

розподіляються на певні види продукції, робіт та послуг (каль-
куляційні одиниці). Для різних цілей використовуються різні види
собівартості (див. тему 1). Так, у фінансовому обліку формують:

• виробничу собівартість;
• собівартість реалізованої продукції;
• повну собівартість.
З метою підготовки інформації для управління собівартістю,

необхідно формувати такі види собівартості:
• собівартість центру відповідальності;
• повну виробничу собівартість;

• маржинальну (обмежену) собівартість.
Собівартість центру відповідальності включає сукупність
витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та
містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного

структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності
застосовують для контролю та оцінки діяльності центру.
Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні вироб-

ничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного
виду продукції.
Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати,

які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду
продукції.

137