Page 71 - 4411

керівник може управляти сам, виконуючи практично всі основні функції
управління і приймаючи відповідні рішення. Однак у великій установі

керівник змушений передати підлеглим частину своїх повноважень, оскільки
час, можливості, знання будь-якого керівника є обмежені, а тому одноосібне

керівництво стає неефективним або неможливим.
Якщо комусь із працівників установи делегували виконання певних

завдань, то обов’язково мали і передати необхідні для цього ресурси, тому

разом із завданнями керівник змушений делегувати і відповідний об’єм

повноважень.

Повноваження — це обмежене право керувати ресурсами і визначати

дії працівників установи. Організаційні повноваження мають внутрішні і

зовнішні обмеження. Межі повноважень всередині установи визначаються

організаційними нормативами (правилами, положеннями про структурні

підрозділи, посадовими інструкціями і т. ін.), а також корпоративною

культурою. Зовнішні обмеження містяться у різних законодавчих актах і

формуються традиціями, звичаями і стереотипами суспільства.

Повноваження пов’язані з посадою, а не з конкретною людиною, яка

займає її на даний час. Хоча на практиці говорять про делегування

повноважень саме конкретній людині, оскільки поки посада вакантна,

делегування неможливе.

Сама сутність делегування передбачає передачу завдань і повноважень

від вищих рівнів керівництва до нижчих. Однак на практиці процес

делегування завжди двосторонній: він передбачає як передачу, так і

приймання повноважень, потрібно врахувати не тільки волю і бажання

керівника, але й можливості і згоду підлеглого, оскільки якщо підлеглий не

приймає повноважень від керівника, то делегування не відбувається.

Тобто делегування потребує ефективних комунікацій (докладніше про це

у частині 3). У керівника є обов’язки, що можуть виконуватися підлеглими.

Для того, щоб їх виконувати належним чином, працівники мають точно

знати, чого хоче керівник.

70