Page 45 - 4332

можливість здійснення національних прагнень українського
народу та захист конституційних принципів у межах
оновленої демократизованої федеративної Росії.
Спробу рецепції ліберального світогляду зробила
Українська Гельсінська група, згодом ЛПУ, ЛДПУ, КДП,
НДП та ін. Ці організації знову зіткнулись з проблемою
синтезу соціального й національного елементів у ліберальній
течії.
Переходячи до характеристики націонал-демократичної
течії в українській політичній думці, слід підкреслити, що
вона зародилася в Галичині наприкінці 19 ст. та була
пов’язана насамперед з іменами І. Франка, Ю. Бачинського та
Л. Цегельського. Згодом ця течія набула поширення серед
діячів Наддніпрянщини.
Висвітлюючи зміст українського консерватизму, слід
підкреслити, що він набуває в Україні ще меншого
поширення, ніж лібералізм, і впродовж тривалого часу
залишався екзотичним свідченням існування нетривких,
монархічних традицій. Його поява була викликана
необхідністю захисту національних традицій, а також
вмотивовування політико-правових підстав існування в
Україні Гетьманату Павла Скоропадського (1918 р.)
Характеризуючи народно-демократичну традицію України
кінця 19 – поч. 20 ст., слід зупинитись на двох її складниках:
1) прагнення до громадянської та національної свободи;
2) ідеалізація народу й вимога соціальної справедливості.
Таким чином, студенти можуть дійти до висновку, що
стрижневим у світоглядній платформі народників були такі
засади: народоправство (демократизм); егалітаризм та ідея
безкласовості української нації; розуміння народу як
територіальної (а не етнічної) одиниці; пріоритет прав народу
над правами держави
Позиції демократичного народництва помітно ослабли у
20–30-х рр. ХХ ст. Це було викликано появою досить
потужних альтернативних рухів – інтегрального націоналізму,
націонал-комунізму та націонал-демократії (два останніх були
“уламками” окремих течій українського соціалізму, де в
першому випадку наголос змістився в бік соціального аспекту,

43