Page 126 - 4332

життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих
форм соціальної структури, традиційних цінностей і
морально-правових засад. Помітне місце в конструкціях
сучасних консерваторів посідають проблеми свободи,
рівності, влади, держави, демократії. Більшість
консерваторів вважає себе захисниками прав людини і
головних принципів демократії.
У другій половині XX ст.. традиційний консерватизм
зазнав трансформацій, що й зумовило його нову назву –
неоконсерватизм.
Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що
пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій
постіндустріального суспільства і визначає урядову
політику та політичний курс багатьох провідних країн
світу наприкінці XX ст.
Про основні прояви неоконсерватизму в економічній,
політичній та соціальній сферах радимо прочитати із
Політологічного енциклопедичного словника (К.,1997. –
С.255-266), а також інформацію про основні різновиди
сучасного консерватизму – традиціоналізм, лібертаризм та
неоконсерватизм – із: Шляхтун П. П. Політологія (теорія та
історія політичної науки). – К.,2002,-С.549-550.
Соціалізм (лат. socialis – суспільний) – вчення і теорії, які
стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на
суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому
розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від
затраченої праці, на основі соціально-забезпеченої свободи
особистості.
Марксистська концепція соціалізму розглядає його як
нижчу, незрілу фазу комунізму. Реалізація догматизованого
марксистського варіанту соціалізму здійснювалась через
масове соціальне насильство, заборону приватної власності,
ринкових відносин, політичної та духовної опозиції. Соціалізм
як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що
призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни
Центральної та Східної Європи), або до глибокої кризи (Куба,
Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай,
В’єтнам). Це і спричинило кризу уявлень про соціалізм.

124