Page 113 - 4332

політичну еліту є організаторські здібності, а також матеріальна,
моральна та інтелектуальна вищість за інших.
Вільфредо Парето (італійський соціолог і економіст)
запровадив в науку сам термін “еліта” і сформулював теорію
циркуляції еліти. У політичному житті дослідник виділив два
типи еліт, які постійно змінюють при владі одна одну: перший
тип – “леви”, другий – “лиси”. Тип еліти “леви”
характеризується стабільністю розвитку політичної системи,
силовими методами правління та консерватизмом. Для типу
еліти “лиси” характерними ознаками діяльності можна вважати
хитрість, обман та демагогію. Щоб підтримувати рівновагу
політичної системи необхідна періодична зміна одного типу
еліти іншим.
Німецький політолог Роберт Міхельс у праці “Соціологія
політичних партій у сучасній демократії” поєднав проблеми
виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю
політичних партій, керованих меншістю. Він сформулював
“залізний закон олігархічних тенденцій”. Суть цього закону
полягає в тому, що створення будь-яких великих організацій
обов’язково призводить до їхньої олігархізації та формування
еліти. Р.Міхельс прийшов до висновку, що навіть
демократичним суспільством фактично править олігархічна,
елітарна група.
Американський політолог Гарольд Лассуел розглядає
політичні еліти як більш впливові порівняно з народними
масами групи. На його думку, елітарні групи – явище,
притаманне будь-якому суспільству. Американський політолог
Роберт Доль у своїй теорії поліархії поєднав концепцію елітизму
з ідеєю демократії і визначив сучасну політичну владу як
правління лідерів різних елітарних груп, що дійшли спільної
згоди.
У сучасній західній політології існує два основні підходи до
визначення політичної еліти – функціональний і ціннісний.
Прихильники функціонального підходу визначають еліту як
меншість, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує
більшістю. Прибічники ціннісного підходу визначальною
ознакою політичної еліти вважають духовний аристократизм,

111