Page 124 - 4306
P. 124

лярність  до  кінця 60-х pp.,  висунув  тезу  про  незастосов-
          ність наукового методу в процесі самопізнання людини. На
          чільне місце екзистенціалісти ставили унікальність людсь-
          кого буття, яке не може бути виражене мовою понять.
              Широкої популярності в інтелектуальних колах набу-
          ли теоретичні й літературні твори французьких екзистенці-
          алістів Ж. П. Сартра й А. Камю.
              Перехід ряду гуманітарних наук від переважно описо-
          во-емпіричного  до  абстрактно-теоретичного  рівня  дослі-
          джень породив у гуманітарному знанні напрямок, що оде-
          ржав назву структуралізм. Об’єкт дослідження структура-
          лізму – культура  як  сукупність  знакових  систем,  найваж-
          ливішою з яких є мова, але входять у цю сукупність також
          наука, мода, ритуали, звичаї  й  т.д.  Значними  представни-
          ками цього напрямку є M. Фуко, Р. Барт; Ю. М. Лотман.
              Художня практика авангардного мистецтва обумовила
          появу  постструктуралізму.  Аналітичне  розчленовування
          («деконструкция») текстів культури, що полягає у вивіль-
          ненні їх з-під нашарувань з метафор, цитат та інших слідів
          попередніх  культурних  епох,  приводить  культуролога-
          постструктураліста до приголомшливого висновку про те,
          що все насправді є всього-на-всього мовою, невловимими
          на перший погляд «нескінченними мовними іграми».

              3. Мистецтво в культурі XX століття

              У мистецтві XX ст. взагалі дуже зростає, порівняно з
          попередніми епохами, роль ігрового начала. Давня тради-
          ція осмислення життя як гри з долею й у долю, а світу як
          театру стає в нашому столітті однією з основних тенденцій
          культурологічної  думки.  Закономірним  проявом  цієї  тен-
          денції стала книга Й. Хейзинги «Homo ludens» («Людина,
          що грає») про сутність і значення гри як джерела культури.
          Про міць ігрового початку в мистецтві XX ст. свідчить ве-
          личезна кількість творів, особливо літературних, театраль-
          них і кінематографічних,  побудованих  як «роман у  рома-
          ні», «спектакль у  спектаклі», «фільм у фільмі». Мистець-
          кий твір став балансувати на грані між реальністю й грою,
          постійно переходячи цю грань то в один, то в інший бік.
          Так  побудовано  багато  широко  відомих  фільмів,  напри-
          клад, «8 1/2» Ф. Фелліні. У літературі сюжети конструю-
                                      124
   119   120   121   122   123   124   125   126   127   128   129