Page 88 - 4295

Моральні уявлення базувалися на християнському вченні, а також зазнали
впливів східного та азіатського народних світоглядів, античних етичних вчень.
Абсолютним ідеалом етичної думки поставав Ісус Христос.

Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство,
пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й
такі форми загальнолюдського спілкування, як дружба, шанування старших і

батьків, правда і щирість. Домінування цих категорій створило духовний
стрижень, який пронизує вітчизняний менталітет і сьогодні. В цілому
київськоруська моральна традиція орієнтувалася на людинознавство,
людинолюбність, людяність, що формувало нову людину – духовно досконалу,

чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога.
Таким чином, філософська думка Київської Русі як живе історичне явище

мала свій образ, свій духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. Велике
значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного
втілення в життя, пошукам правди, істини, бажанню осягнути культуру свого та
інших народів, передати ці знання сучасникам і нащадкам. Усі ці ідеї ввійшли в

духовну культуру українського народу.

3. Філософські ідеї українського Ренесансу.

Соціокультурне та історичними життя ХІІІ-ХV ст. відзначається такими
подіями як розпад Київської Русі та загарбання українських земель Литвою,

Польщею і Угорщиною. Християнська релігія повністю домінує у суспільній
свідомості. Особливості філософських ідей в культурі України ХІІІ-ХV ст.:
1. Філософські ідеї, поняття, уявлення переважно містяться в релігійних, а

також публіцистичних і художніх текстах. (Тобто основний спосіб вивчення
філософії даного часу – виявлення філософських ідей у нефілософських сферах
духовного життя)
2. В історіографічних творах основною ідеєю стає (відхід від притаманного

Київській Русі історичного оптимізму) перехід до глибокого песимізму щодо
перебігу історичних подій. Зокрема, це глибоке безсилля людини перед

непізнаваним рішення Божого провидіння, очікування всесвітньої катастрофи як
відплати за колективні гріхи (твір «Галицько-Волинський літопис», «Житіє
Бориса і Гліба»). Зовсім інший характер мають світоглядні уявлення відображені
в епічних джерелах (билинах, думах), агіографічній літературі, в яких головне

місце займає образ непереможності, могутності, нездоланності народу,
подвижництво «святих людей».
3. Значного поширення набувають твори східної патристики, а через них – ідеї

неоплатонізму. Поширенню неоплатонізму сприяв так званий ісихазм – містичне,
ірраціональне вчення, що прийшло сюди через Болгарію з Візантії.

88