Page 87 - 4295

«Слово» Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Житія»
Бориса і Гліба, «Ходіння» Данила Паломника, «Повість временних літ»,
«Печерський Патерик» та іа

Давньоруська філософія розвивалася в лоні духовно-практичного осмислення
світу, що зумовило її орієнтацію на людяність, конкретне, земне та дохідливе
православно-християнське навчання життю широких верств населення. Вона

намагалася дати відповідь на основне питання будь-якої філософії: як людині
жити в цьому світі?
Синтезуючи західну та східну думку, вітчизняна філософія набувала
самобутнього та оригінального характеру. Вона мала статус мудрості,

забарвлювалася мудрістю, розумілася як мудрість. «Ізборник 1073 р.» кваліфікує
мудрість як знання божеських та людських речей. Мудрість будь-якої людини

походить передусім від Бога, її можна набути через книжне знання та спілкування
з розумними людьми. Філософ, або мудрець, — це особлива людина, що є носієм
не тільки істини, протее вміє житии в цій істині, тобто філософія носить
практичний характер.

У філософії цього періоду здійснюються спроби пізнавальної діяльності.
Передусім вона спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які
створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога. Високий статус надавався

розумові, раціональному осмисленню буття.
Важливе місце в пізнанні посідало серце. Саме в ньому коренилася думка,
віра, воля, перебувала любов, завдяки якій можна було пізнати Бога і людину. Бог

промовляв не до розуму, а до серця людини. Серце вважалося осередком чуттів і
перебувало в інтимному наближенні до Бога. Ця кордоцентрична традиція і надалі
зберігається в українській філософії.

Специфічною рисою філософського світогляду того часу було не пряме, а
символічне тлумачення дійсності. Наприклад, розуміння світу через притчу, яка
образно і наочно подавала те, що необхідно було зрозуміти. Своєрідною рисою
мислення було бачення дійсності через наочні образи, за допомогою яких

пояснювалися складні для розуміння ідеї, догмати та явища.
У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи її як істоту

багатомірну, як «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у
служінні Богові. Людина – це богоподібний посередник між Богом і світом
Здатність мислити єднає її з Богом, а наявність тіла - з матерією. Кожна людина
може обрати два шляхи – життя і смерті. Шлях життя - це шлях вивільнення від

смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання, він адекватний
спасінню людини. Шлях смерті – це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до
довічних страждань. У цілому антропологічне вчення Русі несе в собі величезний

заряд людяності, пропонує цілий спектр стилів життя.

87