Page 11 - 4293

eruditio [ерудіціо] – освіта, навчання
ratio [раціо] – розум
Але: Якщо перед сполученням ti стоять приголосні s, t, x, то його слід вимовляти
як [ті]:
ostium [остіум] – вхід, гирло
mixtio [мікстіо] – суміш
Attius [аттіус] - Аттій
Ti вимовляється як [ті], якщо на нього падає наголос або перед ним стоїть n:
totīus [тотіус] – родовий відмінок однини від totus – цілий
montium [монтіум] – родовий відмінок множини від mons – гора

5. Наголос
Правило наголосу. Наголос у латинській мові падає на другий склад від кінця
слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж він короткий, то наголос
переходить на третій склад від кінця слова, незалежно від довготи чи короткості
голосного третього складу від кінця слова.
Кількість складів у слові залежить від кількості голосних. У латинській мові поділ
на склади буває:
а) між двома голосними:
prae-si-di-um – захист, засідання
de-val-va-ti-o – девальвація, зниження курсу грошей;
б) перед окремими приголосними, сполученням qu:
oe-co-no-mi-cus – господарський
a-quo-sus – водяний;
в) у групі з двох приголосних у середині слова:
cen-tum – сто
in-spec-tor – інспектор, наглядач;
г) у групі з трьох приголосних, у середині слова між другим і третім приголосним:
punc-tum – крапка
sanc-tus – священний;
д) префікс виділяється в окремий склад:
trans-for-ma-ti-o – перетворення, передавання
dif-fer-en-ti-a – різниця, відмінність.
Дифтонги і диграфи утворюють один склад:
Eu-clī-des – Евклід
a-moe-nĭ-tas – краса.
Довгота і короткість складу

І. Правила довготи (наголос на другому складі від кінця слова)

1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи (ˉ) (природна довгота):
natūra – природа
longitūdo – довжина
2. Дифтонги і диграфи завжди довгі:
emphyteuta – орендатор
diaeta – дієта
3. Голосний довгий за положенням, якщо він стоїть перед двома і більше
приголосними:
fundamentum – основа
instrumentum – знаряддя

10