Page 11 - 4293
P. 11

eruditio [ерудіціо] – освіта, навчання
                  ratio [раціо] – розум
                  Але:  Якщо перед сполученням ti стоять приголосні s, t, x, то його слід вимовляти
            як [ті]:
                  ostium [остіум] – вхід, гирло
                  mixtio [мікстіо] – суміш
                  Attius [аттіус] - Аттій
                  Ti  вимовляється як [ті], якщо на нього падає наголос або перед ним стоїть n:
                  totīus [тотіус] – родовий відмінок однини від totus – цілий
                  montium [монтіум] – родовий відмінок множини від mons – гора

                  5. Наголос
                  Правило наголосу. Наголос у латинській мові падає на другий склад від кінця
            слова,  якщо  голосний  цього  складу  довгий,  якщо  ж  він  короткий,  то  наголос
            переходить  на  третій  склад  від  кінця  слова,  незалежно  від  довготи  чи  короткості
            голосного третього складу від кінця слова.
                  Кількість складів у слові залежить від кількості голосних. У латинській мові поділ
            на склади буває:
                  а) між двома голосними:
                  prae-si-di-um – захист, засідання
                  de-val-va-ti-o – девальвація, зниження курсу грошей;
                  б) перед окремими приголосними, сполученням qu:
                  oe-co-no-mi-cus – господарський
                  a-quo-sus – водяний;
                  в) у групі з двох приголосних у середині слова:
                  cen-tum – сто
                  in-spec-tor – інспектор, наглядач;
                  г) у групі з трьох приголосних, у середині слова між другим і третім приголосним:
                  punc-tum – крапка
                  sanc-tus – священний;
                  д) префікс виділяється в окремий склад:
                  trans-for-ma-ti-o – перетворення, передавання
                  dif-fer-en-ti-a – різниця, відмінність.
                  Дифтонги і диграфи утворюють один склад:
                  Eu-clī-des – Евклід
                  a-moe-nĭ-tas – краса.
                                             Довгота і короткість складу

                  І. Правила довготи (наголос на другому складі від кінця слова)

                  1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи (ˉ) (природна довгота):
                  natūra – природа
                  longitūdo – довжина
                  2. Дифтонги і диграфи завжди довгі:
                  emphyteuta – орендатор
                  diaeta – дієта
                  3.  Голосний  довгий  за  положенням,  якщо  він  стоїть  перед  двома  і  більше
            приголосними:
                  fundamentum – основа
                  instrumentum – знаряддя





                                                        10
   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16