Page 24 - 4275

мігрантів, рівної оплати праці чоловіків і жінок, техніки безпеки та
виробничої санітарії, оплачуваних відпусток. У Римському договорі
також було зафіксовано згоду держав-членів ЄЕС вживати заходів
щодо поліпшення умов життя та праці трудівників, гармонізувати
відповідні національні законодавства (стаття 117). Крім того виділено
важливі соціальні питання, серед яких – зайнятість, трудове право та
умови праці, запобігання нещасним випадкам і професійним
захворюванням, виробнича санітарія, право на асоціацію й колективні

переговори (стаття 118).
4) Угода про Європейський Союз (ЄС), підписана в Маастріхті 7
лютого 1992 р., набрала чинності 1 листопада 1993 р.
Аналіз, розвиток законодавства з охорони праці у європейських
країнах відбувається постійно. Європейське право не є застиглою

категорією, при цьому його розвиток – це дорога з двостороннім
рухом: впливаючи на національне законодавство, воно водночас
вбирає в себе все найкраще, що є цьому законодавстві.
Законодавство Євросоюзу в сфері охорони праці можна
умовно розділити на дві групи:
1) директиви ЄС щодо захисту працівників;

2) директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи
обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та
індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому
місці).
Законодавство Євросоюзу про охорону праці згруповане таким
чином:

1) загальні принципи профілактики та основи охорони
праці:
- Директива Ради 89/391/ЄЕС. (Вимоги про те, якою має бути
ергономіка в країнах ЄС, закріплено в законодавстві Союзу й,
насамперед, у директиві № 89/391 “Про заходи щодо поліпшення
безпеки й здоров'я працівників”. Відповідно до неї роботодавці
зобов'язані оцінювати виробничі ризики й забезпечувати вжиття

адекватних захисних і профілактичних заходів, гарантувати
відповідне навчання й інструктаж працівників з дотримання заходів
безпеки, а також надавати працівникам інформацію та консультації і
дозволяти їм брати участь в обговоренні всіх питань із забезпечення
безпеки й гігієни праці).

24