Page 18 - 4264

таких хімічно-стійких сполуках, як монацит, ортит, циркон і сфен.
Чотирьохвалентний уран, як і торій, не дає розчинних сполук. Однак у
середовищі із підвищеним вмістом кисню, що характерно для більшості
гетерогенних систем, чотирьохвалентний уран переходить у шестивалентну
форму, а його первинні мінерали утворюють легкорозчинні сполуки. При
руйнуванні продуктів магматичної кристалізації (граніти, силіти) у яких уран
входить до складу стійких хімічних сполук, розчинення уранових мінералів
відбувається менш інтенсивно.
У зв’язку з процесами, які наведено вище, уран розсіюється у залишкових
мінералах кори вивітрювання і вміст первинних мінералів урану неперервно
зменшується.
Сполуки урану володіють здатністю вилуговуватися. Найбільша
ймовірність до цього процесу притаманна вторинним мінералам і породам, у
яких вони розсіюються, що обумовлює їх низьку стійкість до фізичних і
хімічних перетворень.
Найбільш сприятливі умови для утворення осаду урану є кисневі
потенціали, а також наявність у геологічних розрізах органічних сполук і
сульфідів.
Процеси адсорбції радіоактивних ізотопів U, Th, Ra, найбільш інтенсивно
проходять на глинистих і органічних сполуках, а також на осадах гідрату заліза,
алюмінію, кремнію спільно із фосфатними мінералами. Підвищена сорбційна
здатність вказаних колоїдів обумовлена тим, що вони несуть катіони урану,
торію і калію, мають електричний заряд, як правило від’ємний.
Підвищена радіоактивність глин у значній мірі обумовлена утворенням
та накопиченням у мінералах нерозчиненого гідроокису урану UO 2(OH) 2
при рН = 4,2, який близький до рН = 4,1 гідроокису алюмінію Al(OH) 3.
Наявність у відкладах порід органіки підвищує їх інтегральну радіоактивність
завдяки збільшенню сорбційних властивостей глинистих гідрозолей. Також
процес розщеплення рослинних і тваринних організмів у відповідній
обстановці зумовлює процеси переходу розчинних сполук шестивалентного
6+
урану (U ) [9].
Аналізуючи та узагальнюючи наведені вище результати та результати
ядерно-фізичних досліджень можна констатувати, що найбільшими значеннями
радіоактивності характеризуються інтрузивні та ефузивні породи. Із
збільшенням основності, зменшенням вмісту SiO 2 інтегральна радіоактивність
закономірно зменшується (табл.1.1).
Інтегральна радіоактивність осадових гірських порід коливається у межах
від сотих долей до декількох тисяч г-екв. Ra / г. Найбільшим значенням
радіоактивності характеризуються породи, які збагачені такими групами
мінералів як польові шпати – мікроклін, ортоклаз, альбіт, олігоклаз, анортит та
слюди – біотит, мусковіт, глауконіт. До глинистих мінералів, які підвищують
радіоактивність осадових гірських порід належать каолініт, монтморелоніт,
гідрослюди, а також ряд акцесорних мінералів – циркон, ортит, монацит,
турмалін, корунд, гранат, сфен.

18