Page 72 - 4214

відсутність безперервності у вимірах, тому що супутники мали низькі орбіти,
і тому час, протягом якого супутник перебував в полі видимості споживача,

не перевищував однієї години. Крім того, час між проходженням різних
супутників зони видимості залежав від географічної широти, на якій він

перебував і складав величину від 35 до 90 хвилин. Скорочення цього часу за
рахунок нарощування числа супутників було неможливим, тому що всі

супутники випромінювали сигнали на одній і тій же частоті.

Для визначення взаємного розташування супутників їх можна

синхронно спостерігати з декількох наземних станцій. Сам супутник при

цьому може відігравати пасивну роль (наприклад, відбиваючи промінь

лазера, посланий з наземної станції, назад на ту ж станцію) або активну роль

(безупинно здійснюючи передачу радіосигналу). На перших етапах розвитку

космічної геодезії сигнали подавалися у вигляді спалахів світла, які

фотографувалися на тлі зірок одночасно з декількох наземних пунктів, що

перебувають поза прямою видимістю. Положення супутника на фотографії

щодо опорних зірок давало можливість визначити точний напрямок на нього

з даної станції спостереження.

У наш час для визначення місця розташування на земній поверхні

звичайно вимірюють віддаль між наземним пунктом і супутником, а також

швидкість зміни цієї віддалі при проходженні супутника. Віддалі

розраховують, виходячи із часу, що затрачає електромагнітний сигнал

(лазерний спалах або радіоімпульс) на проходження шляху від супутника до

приймаючої станції за умови, що швидкість поширення сигналу відома.

Швидкість зміни віддалі між супутником і приймаючою станцією

визначається за величиною спостережуваного доплерівського зміщення

частоти - зміни частоти сигналу, що надходить із супутника. Вводяться

виправлення за атмосферну затримку сигналу й рефракцію. Основний

принцип супутникової геодезії - це використання трилатерації, тобто

виміряються віддалі до супутників, що є точками відліку для обчислення

69