Page 71 - 4214

виміру навігаційних параметрів об'єкта сигналу одного, видимого в цей
момент супутника. Помилка у визначенні координат для рухомого об'єкта

становила~500 м. Для нерухомого об'єкта ця величина зменшувалася до 50 м.

Ідеї використання космічних апаратів для навігації в США почали

розвиватися після запуску в СРСР в 1957 році першого штучного супутника

Землі. У цей час було поставлене завдання вести спостереження за

радянським ШСЗ за допомогою прийому його сигналу на наземному пункті з

відомими координатами: виділення допплерівського зміщення несучої

частоти передавача ШСЗ і подальшого розрахунку параметрів руху

супутника. Одночасно вирішувалося й зворотне завдання розрахунку

координат приймача на основі обробки прийнятого сигналу й координат

ШСЗ.

На цій основі в інтересах навігаційного забезпечення в 1964 р. була

створена перша допплерівська супутникова радіонавігаційна система

першого покоління «Transit», призначена для навігаційного забезпечення

пуску з підводних човнів балістичних ракет «Поларис». Після того, як в

1967р. ця система була надана для комерційного використання, число

цивільних споживачів швидко перевищило число військових. Координати

споживача розраховувалися на основі прийому й виділення допплерівського

зміщення частоти передавача одного з 6-7 навігаційних космічних апаратів,

що міг перебувати в полі видимості протягом приблизно 40 хв.

Так само, як й у системі «Цикада», у системі «Transit» координати

джерела обчислювались за допплерівським зміщенням частоти сигналу

одного з 7 видимих супутників, які мали кругові полярні орбіти з висотою

над поверхнею Землі ~ 100 км. Період обертання супутників «Transit»

дорівнював 107 хвилинам.

Супутникові низькоорбітальні, допплерівські радіонавігаційні системи

мали ряд істотних недоліків. У першу чергу - це недостатня точність

визначення координат об'єктів. До недоліків можна віднести також
68