Page 70 - 4214

поверхні променем радіолокатора. Далі з'явилася можливість виміру і
параметрів руху супутника за випромінюваним ним самим сигналом. В 1957

р. у СРСР група вчених під керівництвом академіка В.А. Котельникова
експериментально підтвердила можливість визначення параметрів руху

штучного супутника Землі (ШСЗ) за результатами вимірів допплерівського
зміщення частоти сигналу, випромінюваного цим супутником. При цьому

була встановлена можливість розв’язання і зворотного завдання -

знаходження координат приймача за виміряним допплерівським зміщенням

частоти сигналу, якщо параметри руху й координати супутника відомі. Суть

в наступному. При русі супутник випромінює сигнал певної частоти, що несе

інформацію про його положення на орбіті. Якщо виміряти частоту

прийнятого сигналу й зрівняти її з еталонною, то можна обчислити

допплерівське зміщення частоти, обумовлене рухом супутника. При

безперервних вимірах можна скласти свого роду функцію зміни частоти

Допплера, яка безупинно змінюється й у якийсь момент стає рівною нулю,

потім міняє знак. У момент рівності нулю частоти Допплера, приймач

перебуває на лінії, що є нормаллю до вектора руху супутника. Вимірявши

момент часу, коли частота Допплера дорівнює нулю, і використовуючи

залежність кривизни кривої допплерівської частоти від відстані між

приймачем й ШСЗ, можна обчислити координати приймача. При цьому

супутник стає радіонавігаційною опорною станцією, координати якої хоч і

змінюються в часі внаслідок руху супутника по орбіті, але заздалегідь

можуть бути обчислені для будь-якого моменту часу, завдяки ефемеридній

інформації, закладеній в навігаційному сигналі супутника.

В 1963 р. почалися роботи з побудови першої в СРСР

низькоорбітальної навігаційної супутникової системи «Цикада». В 1967 р. на

орбіту був виведений перший навігаційний супутник «Космос-192». Для

радіонавігаційних супутникових систем першого покоління було

характерним застосування низькоорбітальних ШСЗ і використання для

67